Виникнення Польської держави і феодальна роздробленість

Процес виникнення Польської держави був досить близький за своїм характером процесам утворення інших європейських держав, в тому числі Київської Русі. Єдина держава формувалося на основі об’єднання великих слов’янських племен, які до IX століття жили відокремлено, хоча і були культурно близькі один одному. У X – початку XI століття виникли перші міста (Волін, Познань, Краків, Гнєзно, Вроцлав, Гданськ і ін.). Рушійною силою політичного об’єднання стає одним з найбільш впливових протодержавне утворень – князівство полян. Об’єднання відбувалося, з одного боку, під впливом зовнішніх загроз: польські землі були предметом інтересу впливових сусідів, перш за все Священної Римської імперії. З іншого боку, галявині стали центром культурного тяжіння в результаті прийняття християнства князем полян Мешко I з роду П’ястів в 966 році. Його синові Болеславу I вдалося підкорити величезні території від Одри до Дністра і від Балтійського моря до Карпат. Зріс міжнародний авторитет князівства, яке після коронації Болеслава I в 1025 році перетворилося в королівство.

З цього часу на території нинішньої Польщі затверджуються традиції єдиної держави, об’єднаного монархічною владою і загальними культурними традиціями, заснованими на католицькій вірі. Формувалася соціальна структура, притаманна феодальним монархиям. Постійні військові конфлікти призвели до кристалізації і посилення лицарського стану і великої феодальної знаті. На цьому тлі відбувалося поступове закріпачення селян, хоча цей процес і не поширювався на всі селянство. Великий вплив придбало духовний стан, яке з часом стало крупним землевласником.

Після смерті Болеслава I намітилися перші ознаки кризи монархії. Під час правління його сина Мешко II проти короля виступив ряд великих феодалів, що призвело до відокремлення їх земель – Мазовії і Помор’я. Син Мешко II Казимир обновителем і його наступник Болеслав III зуміли відновити порушену рівновагу, успішно ведучи дипломатичну гру з сусідами і повернувши велику частину втрачених земель. Але дезінтеграційні тенденції породжувалися суперництвом претендентів на престол в періоди міжцарів’я.

У 1138 році князь Болеслав Кривоустий поділив державу на уділи і встановив порядок успадкування. З цього часу починається період феодальної роздробленості, який тривав майже два століття, аж до початку XIV ст. Роздроблене держава не могла ефективно протистояти набігам татаро-монголів і литовських язичників. Різко скоротилося населення країни, що призвело до припливу німецьких колоністів. Серйозною загрозою стала експансія Тевтонського ордена, який захопив в XIII-XIV століттях прибалтійські землі, відрізаючи Польщу від Балтійського моря, і що заснував ряд міст.

Феодальна роздробленість заклала дуже важливу політичну традицію: в цей період значно зросла роль аристократії, яка згодом стала потужним обмежувачем влади короля.

Посилання на основну публікацію