Велике князівство Литовське і утворення Речі Посполитої

У XIII-XIV століть територія сучасної Білорусі увійшла до Великого князівства Литовського. Давньоруська народність розділилася, що сприяло формуванню білоруського етносу. Культура цієї держави, в якій до початку XV століття вживалися язичницьке (литовське) та православне (східнослов’янське) почала, була переважно слов’янської (білоруської), відрізнялася високим рівнем розвитку. Так, на старобілоруською мовою просвітитель Франтішек Скарини (Франциск Скорина) з Полоцька в 1517-1525 років надрукував перші східнослов’янські книги – переклади Біблії. Склепіння правових документів – Статути Великого князівства Литовського – з’явилися класичним зразком оформленого феодального права середньовічної Європи. Білоруські землі називали в ті часи країною міст і замків. Вони сильно постраждали в ході Лівонської війни в 1558-1583 років, значно скоротилася чисельність населення.

З середини XVI століття тут поширюється Реформації. Найбільш відомими її діячами були Симон Будний. Василь Цяпінскі і інші. У Несвіжі, Берестя, галушки і в інших містах виникли протестантські громади.

У 1569 році Велике князівство Литовське і Королівство Польське об’єдналися на основі унії в нову державу – Річ Посполиту. Литовські магнати грали важливу роль в політиці цієї держави. Поступово вони прийняли католицтво і полонізувалися.

У 1650-х років у зв’язку з антипольських повстанням на Україні по Білорусії також прокотилася хвиля антипольських виступів. Територія Білорусі була зайнята російськими військами, але за згодою 1667 років залишилася в складі Речі Посполитої. Значної шкоди було завдано білоруським землям під час Північної війни 1700-1721 років.

Посилання на основну публікацію