Утворення і розвиток Молдавського князівства

Незалежне Молдавське князівство (господарство) виникло в 1359 році (за іншими даними, в 1365 рік) в ході боротьби з Угорщиною, яку очолював Марамурешським воєвода Богдан, який раніше перебував на службі угорського короля. До кінця XIV століття Молдавське князівство контролювало територію між Карпатами і Дністром. Його правителі підтримували економічні та культурні зв’язки з Валахією (Румунської землею) і Трансільванією, політико-економічна система якої базувалася на складному етнічному і релігійному складі населення (там проживали угорці, румуни, русини та інші), а також з Галицької Руссю. Стосунки з якою посилювалися приналежністю майже всіх румунів до православ’я.

Процес зміцнення Молдови як самостійної держави був на кілька років перерваний в результаті того, що Угорщина в 1377-1378 роках намагалася витіснити Польщу з регіону і встановити панування над румунськими князівствами і Галицької землею. В умовах кризи державної влади в Угорщині молдавський господар Петро Мушат (Мукаті) в 1387 році порвав стосунки з нею і приніс присягу польському королю. Режим васальної залежності від Польсько-Литовської держави, що тривав близько століття – аж до встановлення османського панування – був досить помірним (наприклад, молдавські князі зберігали значну автономію у внутрішніх справах і в стосунках з Константинопольською патріархією). Політичне співробітництво Молдови та Валахії призвело до поглинання 1392 року південних волоських земель Молдавським князівством, в результаті чого воно отримало вихід до Чорного моря.

В кінці XIV століття в результаті масового переселення молдавських і волоських румунів із заходу на схід і південь, особливо в напрямку межиріччя Прута і Дністра (в подальшому ця територія отримає назву Бессарабія, в межах якої і існує нинішня Молдова), відбулося географічне розширення Молдови. Основним заняттям для їх населення стало землеробство і скотарство. З південно-східних і східних румунських рівнин (з Молдови) йшло на експорт зерно, особливо в напрямку Константинополя, інших торгових центрів Середземномор’я, а також по Дунаю – в Угорщину і далі на захід.

Посилання на основну публікацію