Угорщина в давнину і середні віки

Територія нинішньої Угорщини внаслідок свого географічного положення була місцем зіткнення і часто конфлікту різних племен і народів. Працівниками Державтоінспекції зафіксовано наявність на даній території високорозвиненої культури вже в бронзовому столітті. Надалі вона стала зоною розселення кельтських племен, а в I столітті нашої ери була включена до складу Римської імперії (частина провінції Паннонія).

Криза західної частини імперії і процеси в рамках Великого переселення народів привели до того, що на даній території спочатку влаштувалися німецькі племена (IV столітті нашої ери), а потім гуни (V столітті). Надалі на місці сучасного угорського держави мешкали різні племена переважно слов’янського і тюркського походження.

В кінці IX століття тут осів союз угорських племен, які прибули в район Карпатського басейну після довгих міграцій з внутрішніх областей Євразії (найбільш поширена точка зору поміщає прабатьківщину угорців в передгір’ях Південного Уралу). Самоназва угорців «мадярів» означає «той, хто промовляє на зрозумілій мові», що в цілому ідентично за змістом етноніми сусідніх народів – «слов’янин», «словак», «словенець».

На новому місці угорці спочатку дотримувалися традиційної для кочівників моделі поведінки, здійснюючи регулярні набіги на сусідні народи і держави і ставши своєрідним континентальним аналогом норманів (є дані про вторгнення навіть в межі сучасних Франції та Іспанії), проте важкі військові поразки змусили їх до середини X століття стати повністю осілим народом і приступити до формування постійних державних інститутів. В процесі цього особливо посилився рід Арпадів, що зумів в результаті об’єднати угорців під своїм керівництвом і заснувати першу угорську правлячу династію. Князь Вайк (при хрещенні – Стефан, в угорській традиції – Іштван), силовими методами проводив християнізацію угорців-язичників, в 1000 році став першим королем Угорщини (правил в 997-1038 роках), отримавши корону з рук Папи Римського Сильвестра II.

Надалі в країні за традиційною для середньовічних держав Європи моделі були досягнуті централізація і феодалізація. Угорщина стала помітним фактором в міжнародних відносинах того часу, володіючи суттєвою військовою силою і проводячи активну династичну політику. У 1222 році Золота булла (угорський аналог англійської Великої хартії вольностей) ознаменувала ослаблення центральної влади і посилення процесів феодальної роздробленості. До деякої міри центральна влада була підірвана і вторгненням монголів в 1241-1242 роках.

У 1301 династія Арпадів обірвалася, і почався період правління представників цілої низки європейських прізвищ (Анжу, Ягеллонів і інших), який характеризувався територіальної експансією і продовженням боротьби між центральною владою і феодальними магнатами. Політичного, економічного і культурного розквіту феодальна Угорщина досягла в правління Матяша Корвіна (1458-1490 років), сина великого землевласника і талановитого воєначальника Яноша Хуньяді. Смерть Корвіна ознаменувала захід колишньої могутності.

Посилання на основну публікацію