Що означає фразеологізм “боротися з вітряками”?

Боротися з вітряками – безперспективно і безглуздо шукати і чекати справедливості там і від тих, хто її забезпечити не може і не хоче.

Джерело вираження – роман іспанського письменника Мігеля Сервантеса де Сааведра (1547-1616) «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський».

«Тут очам їх відкрилося не те тридцять, не те сорок вітряних млинів, що стояли серед поля, і як скоро побачив їх Дон Кіхот, то звернувся до свого зброєноші з такими словами:
– Доля керує нами якнайкраще. Подивися, друже Санчо Панса: он там видніються тридцять, якщо не більше, жахливих велетнів, – я маю намір вступити з ними в бій і перебити їх усіх до єдиного, трофеї ж, які нам дістануться, з’являться основою нашого добробуту. Це війна справедлива: стерти погане насіння з лиця землі – значить вірою і правдою послужити богу.
– Де ви бачите велетнів? – Запитав Санчо Панса.
– Та он вони, з величезними руками, – відповідав його пан. – У деяких з них довжина рук сягає майже двох миль.
– Даруйте, сеньйор, – заперечив Санчо, – те, що там видніється, зовсім не велетні, а вітряки; те ж, що ви приймаєте за їх руки, – це крила: вони кружляють від вітру і приводять в рух млинові жорна.
– Зараз видно недосвідченого шукача пригод, – зауважив Дон Кіхот, – це велетні. І якщо ти боїшся, то від’їжджати убік і помолися, а я тим часом вступлю з ними в жорстокий і нерівний бій.
З останнім словом, не почуй голосу Санчо, який попереджав його, що немає з велетнями їде він битися, а, поза всяким сумнівом, з вітряними млинами, Дон Кіхот дав Росінантом шпори. Він був абсолютно впевнений, що це велетні, а тому, не звертаючи уваги на крики зброєносця і не бачачи, що перед ним, хоча знаходився зовсім близько від млинів, голосно вигукував:
– Стійте, боягузливі й підлі тварюки! Адже на вас нападає тільки один лицар.
У цей час подув легкий вітерець, і, помітивши, що величезні крила вітряків починають кружляти, Дон Кіхот вигукнув:
– Махайте, махайте руками! Якщо б у вас їх було більше, ніж у велетня Бріарея, і тоді довелося б вам поплатитися!
Сказавши це, він цілком віддався під заступництво пані свою Дульсінеї, звернувся до неї з благанням допомогти йому витримати настільки тяжке випробування і, загородити щитом і пустивши Росинанта в галоп, встромив спис у крило найближчій млини; але в цей час вітер з такою шаленою силою повернули крило, що від списа залишилися одні тріски, а крило, підхопивши і коня і вершника, який опинився у вельми жалюгідному становищі, скинуло Дон Кіхота на землю. На допомогу йому у весь ослиний мах поскакав Санчо Панса і, наблизившись, переконався, що пан його не може, поворухнутися – так важко впав він з Росінанта.
– Ах ти, господи! – Вигукнув Санчо. – Не я мовив вашої милості, щоб ви були обережніше, що це всього-на-всього вітряні млини? Їх ніхто б не сплутав, хіба той, у кого вітряні млини кружляють в голові.
– Помовч, друже Санчо, – сказав Дон Кіхот. – Повинно помітити, що немає нічого мінливіший військових обставин. До того ж, я вважаю, і не без підстави, що мудрий Фрестон, той самий, який викрав у мене книги разом з приміщенням, перетворив велетнів на вітряки, щоб позбавити мене плодів перемоги, – так він мене ненавидить. Але рано чи пізно злі його чари не встоять перед силою моєї меча »

Посилання на основну публікацію