Особливості партійної системи України

Протягом всієї історії пострадянського транзиту процеси створення партійної системи України характеризувалися високим динамізмом. Процес партійного будівництва почався ще в 1989 році створенням національного руху Рух. На Україні налічується понад 100 партій і громадських рухів. З ідеологічних підставах в партійній системі України представлений широкий спектр – від лівих і центристських партій до правонаціоналістичних. Особливістю партійної системи України, незважаючи на численність партій і рухів, є їх здатність до блокування перед парламентськими і президентськими виборами.

Партія регіонів. Інституційно оформилася в березні 2001 року в результаті злиття п’яти центристських партій. Тісно пов’язана з фінансовими і промисловими колами східних областей України, партія зуміла швидко організувати нову парламентську фракцію у Верховній Раді.

У Партії регіонів увійшли: Партія трудової України, Партія регіонального відродження України, Партія «За Красиву Україну», Всеукраїнська партія пенсіонерів і частина партії «Солідарність України». На виборах 2007 року здобула перемогу (35,94% голосів виборців) і отримала 175 місць у Верховній Раді.

Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) став однією з основних політичних сил в ході «помаранчевої революції» на Україні в 2004 році. Його представники входили до складу урядів Ю. Тимошенко. До блоку увійшли: партія «Батьківщина», Українська республіканська партія і Українська соціал-демократична партія.

Партія «Батьківщина» була створена Ю. Тимошенко на базі Всеукраїнської асоціації «Громада». В кінці 2001 року «Батьківщина» поглинула Українську консервативну республіканську партію.

Українська республіканська партія (УРП) Л. Лук’яненко. Ініціатива її створення належить з’їзду Української Гельсінської спілки в квітні 1990 року УРП стала першою партією, що отримала офіційну реєстрацію ще в радянські часи. Метою партії є створення парламентської республіки. Партія неодноразово блокувався з Рухом і Конгресом українських націоналістів. УРП прагне бути прийнятою в Християнський республіканський союз Європи.

Українська соціал-демократична партія (УСДП) була створена в листопаді 1998 року колишнім міністром юстиції В. Онопенко. На президентських виборах 1991 року партія висувала свого кандидата, який посів лише 8-е місце (0,5% голосів виборців).

БЮТ позиціонує себе як прагматична альтернатива надмірно націоналістичного курсу В. Ющенко.

На виборах 2007 року за представників блоку проголосувало 32,12% виборців, у результаті БЮТ отримав 156 місць у Верховній Раді.

Блок «Наша Україна – Народна самооборона» (НУ – НС). Виборчий блок націонал-демократичних партій на Україні, що включає партії: Наша Україна, «Вперед, Україно!», Народний РухУкраіни, Християнсько-демократичний союз, УРП «Собор», Європейська партія України, Українська народна партія, Громадянська партія «Пора» і Партія захисників Вітчизни. Створено та зареєстровано для участі в дострокових парламентських виборах 2007. Це фактичний наступник блоку партій «Наша Україна», створеного 15 лютого 2002 і розваленого навесні 2007 року під час тривалого парламентської кризи.

Народний Рух України був організований у вересні 1989 року. Виступав під національними і демократичними гаслами. Його лідерами в той період були письменник І. Драч, а також В. Чорновіл, який на президентських виборах 1991 року одержав 25% голосів виборців. Пізніше в русі стався розкол: одна його частина підтримувала президента Л. Кравчука і його реформи, інша наполягала на проведенні більш незалежної політики щодо чинної влади. Рух підтримує інтеграцію України в НАТО і ЄС, виступає за об’єднання національно-демократичних партій проти лівих сил. На парламентських виборах 1994 року Рух отримав 20 мандатів у Верховній Раді, а на виборах 1998 року – 10% в загальнодержавному виборчому окрузі. У січні 1999 року В. Чорновіл був зміщений з поста голови партії, і був сформований Народний Рух України. Таким чином, з 2001 року фактично існують дві партії Рух.

Конгрес українських націоналістів організований в жовтні 1990 року націоналістами, в тому числі і тими, хто виступав за повалення радянської влади на Україні з 1950-х років. На парламентських виборах 1998 року Конгрес українських націоналістів блокувався з Українською республіканською партією та Українською консервативною республіканською партією.

Партія «Християнсько-Народний Союз» – правоцентристська націоналістична партія.

 

Партія «Реформи і Порядок» спочатку підтримувала реформаторський курс президента Л. Кучми. В кінці 2000 року блокувалася з Рухом і Конгресом українських націоналістів. На президентських виборах 2004 року підтримала В. Ющенка.

Ліберальна партія України створена в 1991 році в Донецьку. На виборах до Верховної Ради 1998 році виступала в єдиному блоці з Трудовою Партією України, а в 2004 році підтримала В. Ющенка.

«Солідарність» була заснована у 2000 році як фракція у Верховній Раді. Після переходу в цю фракцію ряду депутатів від Соціал-демократичної партії України, партії «Батьківщина» в липні 2000 року реорганізувалася в партію «Солідарність України», яка брала участь у формуванні Партії регіонів. В результаті виникли через деякий час розбіжностей з Партією регіонів «Солідарність» блокувалася з прихильниками В. Ющенко.

Інші партії, що входять до блоку В. Ющенко, – Республіканська християнська партія, Молодіжна партія України – самостійної ролі в політичному процесі не грають, проте зуміли залучити додаткові сили при організації «помаранчевого протистояння» під час президентських виборів 2004 року.

Після перемоги «помаранчевої революції» ці партії стали основою нового блоку – Народний Союз «Наша Україна» (НСНУ), який позиціонував себе в ході кампанії з виборів до Верховної Ради (березень 2006 року і вересень 2007 року) як об’єднання на підтримку курсу В. Ющенко.

На виборах 2007 року за представників блоку проголосувало 14,81% виборців, у результаті блок отримав 72 місця у Верховній Раді.

Комуністична партія України (КПУ) – спадкоємиця колишньої компартії України радянського часу. Перереєстровано в 1993 році, її політична платформа – антикапитализм і антинаціоналізм. Парламентська фракція КПУ є ядром політичної опозиції у Верховній Раді як при президенті Л. Кучмі, так і при В. Ющенко. На виборах до Верховної Ради в 1998 році партія отримала близько 22% мандатів у парламент. Лідер партії П. Симоненко отримав 22,2% голосів виборців на президентських виборах 1999 року КПУ виступає проти орієнтації України на структури НАТО і розриву зв’язків з Росією. На виборах в Верховної Ради 2002 року КПУ отримала 66 депутатських місць, з них 59 – за партійними списками. На виборах до Верховної Ради 2006 року КПУ стала п’ятою за чисельністю з представлених в парламенті партій і блоків, набравши 3,66% голосів, і отримала 21 з 450 місць в парламенті. На виборах 2007 року за партію проголосувало 5,64% виборців, що дозволило КПУ отримати 5 місць в парламенті.

Блок Литвина – виборчий блок, створений для участі в дострокових парламентських виборах в Україні в 2007. До блоку увійшли: Народна партія (лідер – В. Литвин) і Трудова партія України (лідер – М. Сирота). На виборах 2007 року за партію проголосувало 4,15% виборців, що дозволило блоку отримати 2 місця в парламенті, зайнявши центристську нішу, яку до цього займала Соціалістична партія О.Мороза.

Істотну роль в політичному житті України грають також ультранаціоналістичні УНА-УНСО, лівопопулістична Прогресивно-соціалістична партія України, лівоцентристська Соціалістична партія та ін.

Особливістю партійної системи України є наявність релігійних партій. До них, зокрема, відносяться: «Національний рух кримських татар», Демократичний рух Донбасу і Закарпатська республіканська партія, яка виступає за автономію Закарпатського краю.

Таким чином, сучасна партійна система України відрізняється фрагментованістю, але також і здатністю партій до блокування.

Посилання на основну публікацію