Народна Республіка Болгарія

15 вересня 1946 року Болгарія була проголошена народною республікою. Був обраний новий парламент, в якому домінував Вітчизняний фронт – коаліція демократичних партій при верховенстві Болгарської робітничої партії (комуністів; з 1948 року – Болгарська комуністична партія). Головою Ради міністрів став Георгій Димитров (генеральний секретар ЦК БКП з 1948 року), який почав позбуватися від політичних опонентів (в 1947 році був страчений лідер БЗНС Никола Петков). У 1947 році була прийнята нова конституція. У соціалістичний період декларувалася багатопартійність: номінально були збережені партія БЗНС (як союзника комуністів) і Вітчизняний фронт як суспільно-політична організація, «працює під керівництвом комуністів». Реальні владні важелі знаходилися в руках Болгарської комуністичної партії (БКП).

У своїй внутрішній і зовнішній політиці Болгарія цілком орієнтувалася на СРСР. Після смерті Димитрова в 1949 році його пост зайняв сталініст Вилку Червенков, який провів широкомасштабну чистку в БКП (в кінці 1949 року було страчено член ЦК БКП Трайчо Костов). У 1951-1952 роках Болгарія депортувала до Туреччини близько 160 тисяч своїх громадян турецького походження. Болгарія приєдналася до Ради економічної взаємодопомоги, а в 1955 році стала членом Організації Варшавського договору.

У 1954 році першим секретарем ЦК КПБ був обраний Тодор Живков. У середині 1950-х років відбулося деяке пом’якшення режиму (на пленумі ЦК КПБ в 1956 році був засуджений культ особистості), сталіністи втратили владу, була проведена реабілітація жертв режиму.

У період з 1962 по 1971 роки Тодор Живков одночасно займав пост голови Ради міністрів. У 1971 році була прийнята нова конституція. Нею вводився Державну раду, пост голови якого в 1971 році зайняв Живков. Державній раді фактично підпорядковувалися всі органи влади Болгарії.

У 1970 – першій половині 1980-х років була розгорнута кампанія, націлена проти майже 800 тисяч етнічних турків, які проживали в Болгарії. Їх примушували міняти прізвища на болгарські, були закриті газети, що видавалися на турецькому мовою, і припинено мовлення турецько-мовних теле- і радіокомпаній.

У 1986 році Живков почав проводити експерименти з обмеженими реформами – такими, наприклад, як програма самоврядування для працівників промислової сфери.

У листопаді 1989 року Т. Живков був відсторонений від влади, БКП очолив ліберальний реформатор Петро Младенов. На початку 1990 року БКП була перейменована в Болгарську соціалістичну партію (БСП). Дії опозиції спонукали режим вступити в переговори «круглого столу», в результаті яких було досягнуто згоди про проведення вільних виборів в тимчасовий парламент – Велике народне зібрання. 10 і 17 червня 1990 року в Болгарії пройшли перші вибори в Велике народне зібрання, яке виконувало функції парламенту і повинен був ухвалити нову конституцію. На цих виборах Болгарська соціалістична партія (БСП) отримала 211 місць з 400, 144 місця отримав Союз демократичних сил (СДС). У парламенті також були виражені інтереси турецької меншини, представленого Рухом за права і свободи (ДПС). Непрямі президентські вибори (президент обирався парламентом) пройшло 1 серпня 1990 року, на них перемогу здобув лідер СДС Желю Желев.

Нова конституція було прийнято 12 липня 1991 року, а 13 жовтня пройшли вибори в Нове народне зібрання Болгарії. На цих виборах перемогу здобув СДС, отримавши 110 з 240 місць, в той час як БСП отримали 106, а ДПС – 24. Прем’єр-міністром став новий лідер СДС Філіп Дімітров. Уряд проголосив курс на радикальну «зміну системи», повний розрив з комуністичним минулим. Активізувався процес декомунізації країни, в масових масштабах здійснювалися кадрові чистки державного апарату, господарських та інших структур, з них віддалялися колишні функціонери БКП і співробітники органів держбезпеки, була проведена земельна реституція. Зіткнувшись з труднощами і опозиційними настроями, в жовтні 1992 року уряд Ф. Димитрова подав у відставку.

У січні 1992 року Желю Желев переміг на прямих виборах президента, які були проведені у відповідності до нової конституції, яка проголошувала Болгарію парламентською демократією.

Жодна партія не змогла самостійно сформувати уряд, який спирається на парламентську більшість. У цій ситуації уряд Л. Берова (існувало в 1992-1994 роках) було змушене рахуватися з думкою різних політичних сил. Крім того, країна зіткнулася з великими труднощами на шляху здійснення глибоких економічних реформ. У 1994 році, після невдалих спроб сформувати новий уряд, парламент був розпущений. Були проведені позачергові парламентські вибори, які на тлі труднощів, пережитих організаціями ліберально-демократичної орієнтації, принесли перемогу очолюваному соціалістами блоку. На хвилі невдоволення населення проведеною політикою керівництва СДС вдалося розгорнути новий раунд антикомуністичної масової мобілізації. Восени 1996 року в країні почалися виступи протесту, які змусили уряд піти у відставку. У 1996 року президентом був обраний лідер СДС Петро Стоянов, а на парламентських виборах, що відбулися 1997 роком, блок «Об’єднані демократичні сили», в який входила його партія, здобув перемогу. Пост прем’єр-міністра зайняв Іван Костов. Парламентські вибори з’явилися черговим свідченням існування в країні, починаючи з 1990 року, біполярної структури партійних уподобань. Спроби малих політичних партій внести зміни в структуру партійного спектру не дали результатів. Кабінету Костова вдалося домогтися фінансової стабілізації. 30 червня 1999 року новий уряд оголосило про завершення в Болгарії перехідного періоду. Підставою для цього послужило рішення важливих завдань структурної перебудови економіки – ліквідація або приватизація більшості збиткових підприємств. Одним з наслідків такої політики стало значне зростання безробіття, яке досягло в 2001 році 19% працездатності населення. На парламентських виборах, що проходили в червні 2001 року, перемогу здобуло Національний рух «Симеон Другий». Цей рух було створено прихильниками колишнього царя Симеона II, який повернувся в країну. Пізніше воно було перетворено в партію. Сам Симеон не претендував на відновлення своєї влади в якості монарха, але після цих виборів він очолив уряд. Програма уряду передбачала розвиток ринкової економіки, боротьбу з корупцією і поліпшення умов життя громадян. До уряду увійшли молоді бізнесмени, деякі з яких зробили успішну кар’єру на Заході. До складу кабінету були включені представники БСП і ДПС. У 2001 році президентом був обраний Георгій Пирванов, лідер БСП. На виборах в 2005 році перемогу здобула коаліція «За Болгарію», головну роль в якій грає Соціалістична партія. Після тривалих переговорів про створення коаліції було сформовано уряд на чолі з лідером соціалістів Сергієм Станішевим. 29 березня 2004 року Болгарія стала членом НАТО, а 1 січня 2007 року – Євросоюзу. Незважаючи на деяку стабілізацію, зберігаються серйозні проблеми економічного розвитку, надії на вирішення яких багато в чому пов’язані з членством країни в ЄС.

Посилання на основну публікацію