Національне господарство Білорусі в контексті світової економіки

В основі відносно стабільного зростання економіки Білорусії в 1996-2008 роках (середні темпи річного приросту ВВП в 1996-2007 роках – понад 7,3%, в 2003-2007 роках – понад 9,2%) лежать як специфіка економічної політики держави, так і особливий характер відносин з Росією.

У 1990-х роках в Білорусі не було масштабної приватизації великих промислових підприємств. В ході акціонування держава залишилася власником підприємств. Відповідно, більшість галузей білоруської економіки так чи інакше контролюється державою. Найбільш важливі підприємства об’єднані в концерни, які, крім виробничих, виконують також функції державного управління. До їх числа відносяться, наприклад, «Белнефтехим», «Беллегпром», «Белтранегаз». Відзначаються факти ренаціоналізації і втручання держави в економічні процеси на мікрорівні. Частка підприємств державної форми власності в загальному обсязі виробленої в 2008 році промислової продукції склала 37,1%, підприємств приватної форми власності, що мають у статутному фонді частку держави, – 49,8%. На державні підприємства припадає приблизно 75% виробленого ВВП, але поступово цей показник знижується. Так, за оцінкою ЄБРР, частка приватного сектора в білоруській економіці збільшилася з 25% до 30% в 2008 році, що є позитивним фактором. Незважаючи на високі темпи економічного зростання і низьке безробіття, по ряду найважливіших економічних показників Білорусія як і раніше знаходиться на найнижчому рівні розвитку в порівнянні з іншими країнами регіону. Зокрема, це стосується свободи цін.

У 2008 році 11,8% організацій були збитковими. Для порівняння – в 2006 році цей показник дорівнював 8,25%. Сума чистого збитку нерентабельних підприємств реального сектора в 2008 році зросла на 37,7%, в порівнянні з 2007 роком. Велика кількість збиткових підприємств викликано низькими темпами їх реструктуризації, а розширення сфери застосування державою правила «золотої акції» посилює фактор невизначеності в діловому кліматі країни і гальмує приплив інвестицій, необхідних для відтворення основних фондів, знос яких наблизився до критичного.

Національний банк Республіки Білорусь проводить гнучку антиінфляційну грошово-кредитну політику, завдяки якій вдається підтримувати низький рівень інфляції (у порівнянні з іншими країнами СНД). Однією з ключових проблем банківської системи Білорусії є низька ресурсна база банків. Щороку з наближенням жнив ця проблема загострюється. У цих умовах Національний банк проводить політику, спрямовану на зниження обсягів кредитування підприємств, орієнтованих на російський ринок і стримано кредитує підприємства реального сектора білоруської економіки.

Білорусія має низький рівень іноземних інвестицій, і одночасно незначну заборгованість перед міжнародними кредитно-фінансовими установами, оскільки економічна політика білоруської влади не відповідає критеріям кредитування, що пред’являються цими організаціями до держав-позичальників. Однак останнім часом білоруське керівництво пішло на деякі заходи щодо виправлення цього становища.

Економічне зростання та соціальна стабільність (для її підтримки влади підвищують зарплати в бюджетній сфері, індексують пенсії і стипендії) забезпечуються широким доступом білоруських підприємств на російський ринок, на який припадає 60-70% білоруського експорту транспортних засобів та устаткування), а також пільговими (нижче світових) цінами на поставляються в країну російські енергоресурси.

Білорусія – індустріальна держава. Основні галузі промисловості – машинобудування і металообробка, хімічна і нафтохімічна промисловість, електроенергетика, легка і харчова, деревообробна промисловість. Країна практично не має в своєму розпорядженні природними ресурсами. Її енергетика та хімічна промисловість практично повністю залежать від поставок енергоносіїв з Росії. Велике значення для економіки має експорт продукції нафтохімічної промисловості, машинобудування, металопродукції, калійних добрив. Зростання обсягів нафтопереробки з 12 (2001 року) до 20 мільйонів тонн у 2006 році дозволив збільшити експорт нафтопродуктів в 5 разів. До кінця 2006 року Білорусь мала можливість закуповувати нафту за внутрішніми російськими цінами, експортуючи нафтопродукти за світовими цінами. Витрати на газопостачання частково компенсувалися доходами від реекспорту російського газу. Різниця між закупівельними та відпускними цінами на них для промислових підприємств і населення використовувалася для часткового зниження гостроти соціальних проблем.

Посилання на основну публікацію