Білорусія на рубежі 20 і 21 століть

В кінці 1980-х років, як і в цілому в СРСР, в Білорусії формується національний рух, яке спочатку ставило перед собою мету розширення прав республік, а потім – виходу з Радянського Союзу. У жовтні 1988 року виник Білоруський народний фронт (БНФ), офіційний установчий конгрес якого пройшов в червні 1989 року. За підсумками республіканських виборів, що відбулися в березні 1990 року, комуністична партія Білорусії хоча і зберегла владу, але ситуація в республіці істотно змінилася.

Лідер компартії Н. І. Дементей був обраний головою Верховної Ради лише в другому турі голосування. Для цього компартії довелося піти на співпрацю з опозицією на основі «пропозиції Дементея» від 12 червня 1990 року щодо забезпечення реального політичного і економічного суверенітету і відновлення незалежності Білорусі. 27 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Республіка брала активну участь в переговорах з підготовки нового союзного договору в 1990 і 1991 років 25 серпня 1991 року – після провалу путчу в Москві – була проголошена незалежність Білорусі. 19 вересня 1991 року БРСР була перейменована в Республіку Білорусь.

8 грудня 1991 року Білорусь була однією з трьох республік, які як держави – засновники СРСР (1922 рік) заявили про його розпуск і про заснування Співдружності Незалежних Держав (СНД).

15 березня 1994 року Верховна Рада прийняла конституцію Республіки Білорусь, по якій вона оголошена унітарною демократичною соціальною правовою державою.

У липні 1994 року відбулися вибори першого президента Республіки Білорусь. Перемогу на них здобув А. Лукашенко. У 1996 році він ініціював проведення референдуму щодо зміни конституції з метою суттєвого розширення повноважень президента і продовження терміну його повноважень. Депутати Верховної Ради, обрані в 1995 році, почали процедуру імпічменту президента. Російська делегація на чолі з головою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ Є. С. Стройовим виступила в ролі посередника у врегулюванні політичної кризи. Було підписано угоду, відповідно до якого депутати відмовлялися від продовження процедури імпічменту аж до підбиття підсумків референдуму, результати якого, згідно з рішенням Конституційного суду, повинні були мати консультативний характер.

Референдум відбувся 24 листопада 1996 року. Посилаючись на його результати, Лукашенко порушив досягнуту за посередництва Росії домовленість. До кінця 1996 року сформував новий парламент – Національні збори. Перший склад його нижньої палати він призначив сам з числа лояльних йому депутатів Верховної Ради, обраних в 1995 році. Перший термін повноважень Лукашенка був продовжений до 7 років, тобто до 2001 року. У 2001 році Лукашенко знову був обраний президентом країни.

З самого початку свого президентства Лукашенко почав масований тиск на недержавні ЗМІ та політичну опозицію. Із завершенням формування владної «вертикалі» в кінці 1990-х років опозиція була остаточно витіснена з органів державної влади. Особи, що займаються опозиційною діяльністю, втратили можливість вступити на державну службу.

17 жовтня 2004 року і 28 вересня 2008 року відбулись чергові парламентські вибори. В обох випадках жоден з кандидатів від опозиції не був обраний до парламенту. У 2004 році одночасно з парламентськими виборами з ініціативи Лукашенка відбувся референдум, на якому було скасовано положення конституції, що не дозволяло одному і тій же особі займати пост президента країни більше двох термінів поспіль.

19 березня 2006 року відбулись треті вибори президента Республіки Білорусь, переможцем яких знову був оголошений А. Лукашенко.

Посилання на основну публікацію