✅Що в давнину робили з постарілими рабами?

Рабство, попри свою жорстокість, зіграло значну роль у розвитку цивілізації. Невільники були основою сільського господарства та будівництва. Однак з віком вони ставали слабкіше, починали хворіти і не могли працювати як раніше. Хворого раба не можна було продати, він ставав марним для свого господаря. Як чинили з такими людьми?

Рабство в Стародавньому Римі

Про долю постарілих рабів в Римі можна судити по записках давньоримського політика Марка Катона Старшого, який жив у II столітті до н.е. письменник порівнював невільників з домашньою худобою і рекомендував хліборобам вчасно продавати постарілих працівників.

Якщо ж раб починав хворіти і втрачав працездатність, то закон передбачав вивезення людини на острів Ескулапа – невелику ділянку суші площею 0,018 км2 на річці Тібр.

З 293 року до н.е. рішенням Сенату острів став офіційно використовуватися в якості карантинної зони, куди звозили не тільки рабів, але також хворих громадян під час епідемій чуми.

У 50 році при імператорі Клавдії раб, залишений господарем на острові, автоматично визнавався вільною людиною. Однак повертатися йому вже не дозволялося. Через відсутність будь-яких господарств і їжі люди тут повільно гинули від голоду.

На жаль, альтернативних варіантів для рабів у Римі майже не існувало. За законом господар не міг просто дарувати старому рабу свободу. Людині нікуди було йти і він гинув в місті, в такому випадку варта знаходила колишнього господаря по клейму на трупі і виписувала йому штраф.

Через це від “непотрібного майна” позбавлялися по-своєму, тихо і без залучення уваги. Тут доля людини цілком залежала від гуманності і фантазії власника.

Що робили з хворими рабами в мусульманських країнах?

Рабство в ісламських країнах, перш за все в Османській імперії, мало куди менший масштаб, ніж в середньовічних західних державах. Іслам забороняв кабалити одновірців і заохочував звільнення невільників, які прийняли мусульманство.

Мало хто знає, але в арабських країнах не існувало і кріпосного права. Невільники на Сході працювали не у виробництві, а в сфері послуг: прислуговували в будинках і кав’ярнях, торгували, служили у флоті і армії, а також працювали в адміністрації. Найбільше серед турецьких невільників було жінок-наложниць і різного роду куртизанок.

Згідно з нотатками британського історика Рональда Сігала, в Ісламській работоргівлі чисельність жінок в 2 рази перевищувала чисельність чоловіків. Що ж ставало з цими рабинями в старості?

Все залежало від того, яку релігію вони сповідували. Мусульманки в борделях не працювали, а прислуговували певному чоловікові-господареві. Така наложниця визнавалася членом сім’ї і забезпечувалася їжею і дахом до самої смерті.

Інша доля чекала невільників-Іновірців. Втратили красу жінок просто виганяли на вулицю, де ті займалися жебрацтвом. Своєю чергою, чоловіки працювали на пана все своє життя і вмирали прямо на робочому місці.

Рабство в Америці

Офіційно проблема хворих і старих рабів в США ніяк не вирішувалася. Великі плантатори мали власні лікарні для чорних, куди для роботи залучалися професійні лікарі.

Вийшли з ладу працівників ставили на ноги і знову відправляли на роботу. Якщо ж здоров’я людини виявлялося підірване остаточно, то його просто передавали громаді.

Годувати і піклуватися про старого повинна була його сім’я, а якщо такої не було, то його соратники. Зрозуміло, ніякої пенсії і особливого ставлення йому не належало. Раб просто доживав свої дні, не виходячи з хатини.

Сьогодні в усьому світі рабство скасовано, світ рухається до соціальної справедливості і рівному ставленню до всіх людей. Хоча це відбувається досить повільно, а подекуди і зовсім зупинилося.

Посилання на основну публікацію