✅Шевченко «Кавказ» – короткий зміст, аналіз

Кавказ – це поема Тараса Шевченка, написана в 1845 році та включена в неопублікований за життя творця збірник «Три літа».

Обставини виникнення твору

Шевченко присвятив «Кавказ» пам’яті свого друга Якова де Бальмейна, художника і офіцера російської армії, полеглого під час боїв на Кавказі під аулом Дарго. Вибір теми боротьби Російської імперії з національними повстаннями народів Кавказу могло бути пов’язано з популярністю даної проблематики у творчості поетів, що ідентифікують себе з демократичними ідеями (Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов). Ця теза може підтверджуватися тим, що Шевченко – через свого знайомого Савича – передав вірш Адаму Міцкевичу.

Кавказ одночасно є художнім доповненням до написаної роком раніше “Сну”, додаючи до вже наявних в ній насильницьких закликів до повстання плач про долю народів, пригноблених Російською імперією.

Зміст

Девіз поеми – уривок з книги Єремії:

хто дасть голові моїй воду, а очам моїм джерело сліз?

В буду плакати вдень і вночі побитих.

Далі ліричний суб’єкт-поет зображує

Кавказькі гори як гори (…) що людською кров’ю омивається і сходять до міфу про Прометея, прикутого до скель Кавказу та орла, що з’їдає йому печінку.

Поет порівнює Прометея, який, попри ці страждання, все ще жив, з пригнобленими народами, які, попри перенесені страждання, все ще не втрачають дух. Потім він звертається до Бога, висловлюючи віру в його справедливість і всемогутність. Але тут же нагадує, що, попри цю віру, тривають репресії, пов’язані з російським завоюванням Кавказу, символом і винуватцем якого стає цар.

Інший пункт поеми наслідує і пародіює Російські маніфести, спрямовані до народів Кавказу з помилковими оголошеннями про їх “звільнення” царськими військами. “Маніфест” декларує глибоку прихильність російських військ до християнства, обіцяє грузинам передати жителям цінні знання, під виглядом похвали Росії.

При цьому Шевченко підкреслює поліцейський характер держави і нещадність дворянства стосовно селян.

Далі поет коментує передбачуваний “маніфест”, заявляючи, що Російська віра помилкова, називає царя і дворянство”лицемірами і вертлявими”.

Він звертається до Христа, заявляючи, що його жертва не сприяла спокуті людей. Навпаки – самовладдя належить до православ’я інструментально. Знову уривок з вірша імітує царські маніфести. На цей раз “росіяни” заявляють про бажання поділитися з завойованими народами цінними знаннями – умінням будувати в’язниці і кувати кайдани.

В останньому абзаці поеми поет звертається до вбитого де Бальмена, якому він присвятив поему. Він висловлює жаль з приводу того, що загинув він не в бою за вільну Україну, а навпаки – як царський солдат, який бився “за тирана”. Попри це, поет не засуджує друга, він лише засмучений такими обставинами його смерті.

Форма і вимова поеми

Кавказ складається з декількох монологів, вимовлених по черзі поетом-другом де Балменом, ворогом царизму і прихильниками самовладдя, стилізованих під царські “маніфести” і декларації, що зображують підкорені народи. Висловлювання поета сповнені емоцій, посилаючись на біблійний Плач Єремії над долею обраного народу, вони показують його відчай через долю українців та інших народів, пригноблених царизмом.

Попри це, поет не втрачає віри в Божу справедливість, яка настане в майбутньому, і в перемогу національно-визвольних рухів в їх збройній боротьбі. Він вважає, що свобода, істина і справедливість є вічними цінностями, навіть якщо їх тріумф повинен бути вилучений у часі.

Однак він не в змозі зрозуміти, чому Бог приймає жертви, принесені йому людьми, які лише зовні заявляють про прихильність християнським цінностям, які моляться за подальші військові успіхи царизму (хоча і не допускають, як уві сні, богохульства).

Вільний вірш, зміни ритму і розстановки рим роблять Кавказ своєрідною вільною і спонтанною медитацією на долю пригноблених народів, скаргою в поєднанні з непохитною вірою в долю.

Посилання на основну публікацію