Жіночі образи в романі Достоєвського «Злочин і кара»

У романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» безліч образів, які часто суперечать один одному, але вони дуже контрастні. Жіночі образи також розкриваються по-різному, допомагаючи читачеві побачити суспільство того часу з усіх боків.

Центральним і, поза всякими сумнівами, найбільш значущим жіночим образом у романі є образ Соні Мармеладової. З цією героїнею автор також пов’язує біблійні мотиви, оскільки впродовж всього твору євангельські істини розглядаються через призму особистості Соні. Непорочність, чистота, безкорисливість, самопожертва заради сім’ї – ось головні риси, властиві характеру героїні, те, що визначає її ставлення до життя, її погляд на світ. Образ цієї дівчини викликає у читача дуже теплі почуття, змішані з безмежною жалістю до неї.

Страшно перечитувати ті рядки, в яких автор описує «падіння» Соні: «І бачу я, отак годині на шостій, Сонечка встала, одягла хустинку, наділа бурнусік і з квартири вирушила, а о дев’ятій годині і назад прийшла … Тридцять рублів виклала. Ні словечка при цьому не вимовила … а взяла тільки … хустку … накрила їм зовсім голову і обличчя і лягла на ліжко до стінки, тільки плічка да тіло все здригаються … »

Попри те що Соня стає «занепалою істотою» в очах суспільства, в цьому «падінні» ми бачимо найбільший подвиг заради близьких.

Образ Соні допомагає нам також розкрити характер головного героя роману – Раскольникова. Духовність героїні стикається з нелюдською, антигуманною теорією студента і якоюсь мірою направляє його на шлях істинний, допомагає вилікуватися від тяжкої хвороби. Соня – високоморальна людина. Якщо згадати текст роману, ми побачимо, що саме в її вуста автор вкладає одну з ключових фраз твору. На слова Раскольникова «Та я вошу вбив!» Соня відповідає: «Це людина-то воша?»

На жаль, попри ту величезну рятівну роль, яку Соня грає у творі, ми розуміємо, що вона гріховна. Героїня порушила одну з найважливіших заповідей і несе покарання разом з Раскольниковим, вирушаючи на каторгу.

Соня Мармеладова, будучи одним з найбільш яскравих образів «принижених і ображених», не втрачає своєї віри, впевненості в можливості порятунку, і саме в цьому розкривається сила героїні.

Ще одним значущим жіночим образом у романі стає сестра Раскольникова Дуня. У ній ми також бачимо приклад самопожертви заради близьких. Дуня збирається вийти заміж за чужу їй, недостойну людину, заради того щоб Родіон Раскольников не опускався до жебрацького існування. Її образ дуже тісно переплітається з образом матері Раскольнікова Пульхерії Олександрівни. Обидві героїні шалено люблять Родіона і готові заради нього на все. Про це ми можемо судити з листа, отриманого Раскольніковим на самому початку роману: «Ти знаєш, як я люблю тебе; ти один у нас, у мене і у Дуні, ти наше все, вся надія, уповання наше».

Мати і сестра намагаються допомогти герою, попри те що самим їм доводиться дуже погано, – в цьому полягає їх сліпа любов. Однак не варто засуджувати ні Дуню, ні Пульхерію Олександрівну, оскільки мотив самопожертви з їхнього боку звучить в романі нарівні з подвигом Соні Мармеладової, розкриває силу характерів цих жінок.

Ще одним чином, з яким Достоєвський пов’язує євангельські мотиви, є образ Лизавети. Тиха, скромна, лагідна, роботяща, вона нікому і ніколи не робила зла. Лизавета показана в романі як свята, беззахисна і безневинна жертва Раскольникова. Ця героїня була необхідна Достоєвському, оскільки вона посилює тяжкість злочину головного героя.

Раскольников вбиває ту людину, заради якої, за його теорією, він «переступає межу».

Абсолютно протилежним всім проаналізованими образам є стара лихварка Олена Іванівна. Відраза до неї прокидається в душі читача, як тільки він зустрічається з нею вперше: «Це була крихітна, суха старенька, років шістдесяти, з гострили і злими очицями, з маленьким гострим носом і простоволоса. Біляві, мало посивілі волосся її були жирно змащені маслом. На її тонкій і довгій шиї, схожої на курячу ногу, було наверчено якесь фланелеве ганчір’я, а на плечах, попри спеку, бовталася вся пошарпана і пожовкла хутряна кацавейка».

Образ баби ототожнюється в романі зі злом, несправедливістю, нікчемою, проте він підтверджує ідею про те, що «кров по совісті» неможлива, оскільки навіть вбивство такої людини змушує героя страждати.

Отже, якщо розглянути жіночі образи в романі «Злочин і кара», то хочеться відзначити, що, якими б контрастними вони часом не були, кожен з них відіграє величезну смислову роль у творі, а тому не може бути пропущений або забутий.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.