Як подолати життєві труднощі і залишитися людиною?

Протягом життя кожен з нас може зустрітися з перешкодами, які необхідно подолати. Але як це зробити, щоб не втратити людську подобу? Класична література не обійшла увагою цю проблему. І такі письменники дев’ятнадцятого століття, як Лев Миколайович Толстой, Федір Михайлович Достоєвський і багато інших, намагалися кожен по-своєму відповісти на поставлене запитання.

Так, Ф.М. Достоєвський в романі «Злочин і покарання» показує нам бідного парубка Родіона Раскольникова, яка вчинила страшний гріх. Він вбиває стару лихварки і за збігом обставин її ні в чому не винну сестру. Вбивство відбувається через те, що герой роману вирішує перевірити на собі одну теорію, за якою всі люди діляться на два розряди: одні – «право мають» послати на вбивство або самому вбити, а інші, нижчий сорт, – «тварі тремтячі» , яких більшість.
Раскольников цінує себе досить високо і тому, зараховуючи себе до мають право, бере в руки сокиру. Вбити-то він убив шкідливу, за його словами, і нікому не потрібну стару. В цьому проявляється і така риса Раскольникова, як сміливість. Але після злочину для Родіона настає «чорна” смуга життя – покарання. Хто винен в події? Як тепер жити з таким вантажем? Наполеон, коли посилав своїх воїнів на смерть, хіба замислювався про моральність свого вчинку? Такі думки відвідують Раскольникова в період душевних терзань і життєвих труднощів. У цю складну хвилину він зустрічається з Сонею Мармеладової, яка сама переживає не найкращі часи. Вона змушена піти «по жовтому квитком» торгувати своїм тілом, щоб врятувати від голоду свою сім’ю. Ця дівчина не тільки сама не стала жорсткішою, а й допомогла Раскольникову зрозуміти, що причину негараздів треба шукати, в першу чергу, в собі. Для цього необхідно усвідомити, що ти не правий, піти і покаятися в скоєному. Це і буде першим кроком до знаходження себе, людини.

Ще одним прикладом розкриття проблеми подолання життєвих труднощів і збереження в собі людини може служити роман-епопея Л.Н. Толстого «Війна і мир». Показовою в цьому відношенні є сім’я Ростова. Письменник розповідає протягом всієї розповіді про те, що граф Ростов – хороша людина і сім’янин, але поганий господар. Розпоряджається його майном Митенька (як його ласкаво називають все Ростова), керуючий маєтками, – шахрай і шахрай. Багатство Ростові тане на очах. І Микола Ростов, покликаний графинею з армії, теж не в силах допомогти. Незважаючи на здоров’я, що похитнулося становище, Ростова нікому не відмовляють від будинку. У них продовжують жити все (гувернери, няньки, вчителі та інші), хто вважав, що у Ростові їм жити буде краще, ніж де-небудь.

У період тяжких випробувань війни 1812 року, після Бородінської битви, повз будинок Ростових потягнулися поранені, яким були потрібні кров і допомогу. Наташа, як справжня представниця своєї сім’ї, не тільки не відмовляє солдатам в допомоги, а й наполягає перед батьками на те, щоб віддати підводи пораненим. А на цих підводах лежить, як говорила мати-графиня, «дитяче», тобто все, що залишилося з приданого для дітей. Ростова подолають свої труднощі в подальшому, але ніколи і ніде не втратять людську подобу.

Таким чином, література дає нам, читачам, приклади правильної поведінки у важких обставинах життя і показує, що при будь-яких обставин не можна втрачати обличчя і завжди потрібно залишатися Людиною.

Посилання на основну публікацію