Твір “Зимовий день”

Сьогодні звичайний грудневий день. Сонце вже давно не гріло, лише зрідка з’являючись через сірих хмар. День поступово зменшувався, поступаючись місцем темної ночі. А дерева накрились тонким сріблястим шаром – снігом.

Я повільно йду в школу, милуючись природою навколо. Чисто – білий сніг хрустів під ногами, весь час нагадуючи, що настала зима. Але нагадування і не потрібно було. Досить було озирнутися навколо. Місцевість буквально за лічені дні стала схожа на казку. Сира земля перетворилася в біле полотно, дещо – де виднілися незаймані замети, а де – то можна було помітити неглибокі сліди. Дерева іскрилися чистотою, нагадуючи скульптури з льоду. Лужиці перетворилися в лід, красиво прикрашений візерунками. Це постарався мороз. Зовсім скоро Новий рік, навіть природа говорить про це.

Я люблю зиму всією душею. Природа показує всю свою красу, таку казкову і таємничу. Так і хочеться лягти на сніг і зробити руками і ногами снігового ангела. Вибігти на вулицю, зліпити снігову бабу чи пограти з друзями в сніжки. Сніг ніби заповіт: “Пограй зі мною, пограй!”. Я люблю кататися на санках і ковзанах. Виписувати на льоду піруети і просто валятися в снігу. Адже це так весело! Що варто тепліше одягнутися і побігти на вулицю грати з друзями?

Я люблю, коли мороз малює на вікнах хитромудрі візерунки, які неможливо стерти помахом руки. Мені подобається, як сніг рипить під ногами. Як снігурі, затишно поклавши голову на груди, сидять на білосніжних гілках дерева. Але, на жаль, не всі люблять зиму. Деякі побоюються її, інші бояться як вогню. Але ж із зимою треба дружити. Тільки взимку можна поїхати на снігові курорти. Покататися на лижах і сноубордах. Піднятися на схил на канатці, сфотографуватися на тлі засніжених хребтів. Що може бути більш дивно?

В погожий зимовий день можна зібрати всіх друзів, вийти на вулицю і побігати один за одним по заметах. Саме цим я і зайнялася після школи. Насамперед я подзвонила всім своїм друзям і покликала їх на вулицю. Цілий день ми грали в сніжки, веселилися, ліпили сніговиків. І саме в той момент, коли ти разом з другом лежиш в снігу і робиш снігового ангела, ти розумієш, що в цьому і є щастя.

Варіант 2

День, дзвінкий морозом, наповнений сонячним світлом, що іскриться білим, скрипучим снігом – такий зимовий день в України. Мені подобається зима своєю особливою погодою, відчуттям застившісті всього, чистотою повітря. Як відомо, холод бадьорить і тому взимку у мене практично завжди піднесений настрій, яке не залежить ні від яких зовнішніх (позитивних або негативних) факторів.

Повертаючись зі школи в зимовий день мені подобається милуватися на красиві візерунки з льоду на вікнах будинків повз яких пролягає мій шлях. Подобається дивитися на пар з рота людей, які говорять на вулиці, ці хмарки теплого і вологого повітря трохи схожі на бульбашки з коміксів, в які художники вписують фрази різних героїв, а також вони нагадують мені про людське тепло. Адже кожен говорить витрачає частину свого тепла, свого повітря, віддає щось іншому і цей факт особливо явно видно взимку завдяки цим клубком пара з рота.

Символом зими для мене є залишки ягід горобини, які висять на деревах і годують самих аскетичних пташок, які залишилися на батьківщині і не проміняли суворі умови на теплі краї. Добра горобина спить взимку, але завжди залишає трохи своїх ягід, щоб пташки могли насититися і трохи полегшити власний подвиг протидії холоду.

Ще зимові дні якось набагато тихіше інших, вони спонукають до роздумів. Чомусь менше відволікаєшся на різні шуми, та й в цілому простір здається якимось менш «забрудненим» звуками. Зовні ця тиша заповнює і внутрішній простір, в голові стає ясно і приємно.

Звичайно, не зовсім зрозуміло, який саме факт є очевидним, просто ясно і приємно. Можливо ясний прихід весни, а приємний спокій зими, який так чарівно відчувається після того як приходиш в теплий будинок намилувавшись на візерунки льоду на склі, горобину і «наслухавшись» типової зимової тиші.

Посилання на основну публікацію