Твір за поемою “Руслан і Людмила”

З дитинства відома нам поема великого російського поета О. С. Пушкіна «Руслан і Людмила» в казковій формі розповідає нам про доблесть і геройство, про криводушшя і віроломство, про любов і відданість.

Головний персонаж оповідання – хоробрий і вмілий російський витязь Руслан.

На частку Руслана випадають важкі випробування. Щоб врятувати свою кохану наречену Людмилу з полону злобного чарівника Чорномора, Руслан вирушає в далекий незвіданий шлях, повний підступних ворогів і непереборних перешкод.

Зустрівши на своєму шляху старого відлюдника Фінна, доблесний витязь отримує від останнього слушні поради з пошуку Людмили. Руслан хоробро бореться з ворогами, поступово наближаючись до лігва злого карлика Чорномора, який викрав його наречену.

Захоплююча своїм сюжетом поема Пушкіна написана простою і доступною мовою. Всі герої зображені так барвисто і реалістично, що вони встають в нашій уяві як живі.

Віроломні і підступні суперники Руслана викликають в читача негативні почуття. Стара чаклунка Наїна, відкинута Фінном, викликає жалість.

Читач високо оцінює великодушність і благородство речей голови, яка вказала Руслану шлях до палацу Чорномора і підказала того, як позбавити злого карлика його чарівної сили.

Сміливий і рішучий витязь добирається до Чорномора і здобуває з нього блискучу перемогу. Руслан позбавляє Чорномора могутньої сили, відрубавши йому чарівну бороду.

Звільнивши зачаровану Людмилу, князь вирушає в дорогу назад.

Підлість хитромудрого Фарлафа штовхає його на вбивство сплячої людини, і він підступно заколює мечем заснув Руслана.

Витязя воскрешає відлюдник Фінн, він же дає Руслану кільце, за допомогою якого належить розбудити зачаровану Людмилу.

Фінн квапить Руслана швидше вирушати до Києва, який в цей момент беруть в облогу полчища печенігів.

Взявши кільце, князь, схопившись на коня, мчить до Києва. Сильний і безстрашний Руслан викликає паніку серед печенігів, і російське військо здобуває перемогу.

З честю і доблестю подолавши всі негаразди, князь Руслан повертається до Києва. За допомогою кільця Людмила пробуджується від сну.

Благородство Руслана дозволяє йому пробачити Фарлафа і Чорномора.

Як завжди, добро перемагає зло.

Варіант 2

Пушкін часто звертається до народного фольклору, зокрема, до казок. У наявності позитивний герой – Руслан, негативний герой – Чорномор. Щоб дія була цікавіше і динамічніше, потрібна жінка. Чоловіки люблять битися з-за жінок один з одним, з’ясовувати хто сильніший.

А казки пишуться на основі реальних подій. Реально існувала Київська Русь і стольний град Київ, де правив князь Володимир. Нападали на древніх русичів половці, печеніги, хазари. І доводилося нашим предкам воювати з ними. А інше вже вигадка автора.

У позитивного героя, як водиться, є суперники і в справах ратних, і в справах любовних. Ось вони Ратмір, Рогдай, Фарлаф. Хочуть поріднитися з російським князем. А там дивись, і Київ до рук прибрати. Так що Київ, всю Київську Русь. Але вибирає красуня Людмила хороброго Руслана.

Але так само не цікаво і нудно. Пушкін додає динаміки, як зараз кажуть «екшен», в поему. А нехай Людмилу викраде страховисько, карлик Чорномор, а Руслан відправиться рятувати її і доведе на що здатний. Адже повинен Володимир знати, кому Київ і Русь залишить.

Добро бореться зі злом. Тут з’являється і відьма Наїна. Вона за допомогою відкинутих наречених вирішує вбити Руслана. Напевно, зводить рахунки з князем Володимиром. Женихи вже ніби й забули про Людмилу, живуть своїм життям. Але вона буквально змушує їх робити те, що потрібно їй.

Але є і люди, які допомагають і Руслану. Це величезна казкова голова, добрий чарівник Фін. У нього старі рахунки з Наїною. Він колись любив її, але вона його відкинула. І тепер шкодить при кожному зручному випадку.

Руслан добирається до царства Чорномора. Б’ється з ним, незважаючи на його перевагу і чарівні предмети – шапка-невидимка, і перемагає. Але Людмилу від чарівного сну не може розбудити. Добудувавши до сідла Чорномора в мішку, з Людмилою на руках він відправляється в зворотний шлях.

Ось тут-то Наїна і направляє руку Фарлафа з гострим ножем в груди Руслана. Він – просто сліпе знаряддя помсти в її руках. Але в казках добро завжди перемагає зло. Добрий, мудрий Фін воскрешає Руслана.

А Київ атакують половці і печеніги. Тупий Фарлаф – не воїн, хоч і привіз сплячу Людмилу і нібито відбив її у злого чарівника. І вона не прокидається навіть від самого гучного звуку. Князь розуміє, що потрібен справжній воїн, а не цей полстопуз.

Руслан власне нічого і не робив. Він просто підняв вгору мішок з Чорномором. І той своїм ревом розполохав всіх. Ось воно є першим в історії застосування психологічного зброї! Князь Володимир бачить, що Руслану можна довірити і дочка, і Київ, і Русь. Мораль поеми така – вибіраёте, дівчата, в чоловіків російських чоловіків.

Посилання на основну публікацію