Твір “Весняна гроза”

Стояв сонячний спекотний день. Світило сонце і ясне блакитне небо не віщувало дощу. У повітрі не поспішаючи плив легкий аромат тільки-тільки розцвітає бузку, над якою кружляли бджоли. На доріжках лежали сережки беріз, вже встигли надіти смарагдові наряди.

Але ось піднявся легкий вітер і десь далеко на горизонті небо почали заволікати чорні хмари. Поступово вони закрили собою сонце. Запанувала тиша, бджоли припинили своє веселе дзижчання і сховалися в вулик. Перестало бути чутно і спів птахів, лише вітер піднімався все сильніше, заколисуючи природу.

Почувся грім, але блискавки не було видно. Значить гроза ще далеко, значить, ще є час сховатися під дахом і спостерігати за стихією, що розбушувалася з боку, не стаючи частиною її зачаровує і лякає дії. Але ось з неба впала перша невпевнена велика крапля дощу на листок бузку, за нею друга, третя. Починається дощ, він барабанить по даху, стукає у вікно. На темному небі стали видно спалахи, супроводжувані кожен раз гуркотом грому. Гроза тут, вітер носить по повітрю білі пелюстки, приминає до землі траву. У нерівностях поверхні утворюються калюжі. Земля чекала цю вологу, вона насичується їй.

Гроза почалася раптово і так само раптово пішла. Затих вітер, світить ясне сонце. Знову літають комахи і можна почути щебетання синиць. І лише калюжі та прим’ята трава нагадують про недавно нещодавно трапився розгулі стихії. На горизонті повисла різнобарвна веселка, кожна смуга якої зливалася в один чарівний вид. Урочисто і чарівно виглядає природа після грози.

Весняна гроза – перша гроза на рік. Вона пробуджує прийду від сну, наповнює повітря свіжим п’янким ароматом. Буде ще багато гроз, але весняні завжди особливі, що приносять радість людині, що дають надію, що за кожною життєвою безладдям, як за грозою, настає пора ясних днів, коли легко дихається і світить тепле сонце, що зігріває душу.

Посилання на основну публікацію