Твір “Тихий ранок”

Ранок у першу чергу уособлює тиша. Я прокинулася о пів на шосту і виглянула у вікно. Сірувато-бузкові хмари все ще прикривають небо, хоча і справа, і зліва вже видно шматочки світанку – блакитні, сині, червоні і навіть зеленуваті. Каркають ворони, перелітають з даху на дах голуби-непосиди, зрідка покрикує сусідський півень … Але все навколо них дихає тишею … Здається, що спостерігаю видовище світанку лише я одна в цілому світі. Здається, що людина в таку ранню годину не зможе, не здатний порушити цей спокій природи. Але все ж десь вже стають чутні людські кроки.

Усаджуюся пити чай, щоб хоч трохи оговтатися від цієї заспокійливо-сонної тиші.

Знову повернувшись до вікна, виявляю пурпурне небо і рідкісні, з білосніжною облямівкою хмари. Ворони раніше кружляють у повітрі, як казкові чаклунки навколо киплячого казанка з сонним зіллям, зібраним по крупицях з тиші. Вже частіше проходять робітники, повертаються додому випускники. Найчастіше кричить сусідський півень … Небо вже майже зовсім блакитне, лише на самому обрії видна червона смуга …

Трава і поле вже освітилися променями сонечка, прокинулися горобці, загавкали на поодиноких перехожих собаки, загорлав вже на все горло півень. Природа прокинулася. У деяких вікнах вже спалахнуло світло …

І відчуваєш, що і земля, і трава, і розкрилися квіти, і навіть будинок, побудований з холодного каменю – все це дихає таємницею енергією, якоїсь несамовитою силою, перемішаної з нелюдської, неземної, недосяжною любов’ю. І з сумом відчуваєш себе тим, хто ти є – маленькою частинкою великого світу …

А над тобою – розквітло своєї неосяжної перламутровим небо …

Посилання на основну публікацію