Твір “Страта: бути чи не бути”?

Смерть, життя, хто вирішить?
Остання страта в нашій країні була здійснена 2 вересня 1996. Трохи раніше, у травні, був прийнятий указ про заходи скорочення винесення вироків про страти, так як планувалося вступ Росії до Ради Європи. І з вересня президент Б. Єльцин перестав розглядати прохання про помилування від ув’язнених смертників. Без укладення президента винесення рішення стало не можливим.

З тих самих пір в нашій країні не вщухають суперечки про мораторій на смертну кару. Відомо, що офіційно мораторій на страту був оформлений тільки в 1999 році. Але задовго до цього смертний вироки вже не виносилися.

Аналітики, які проводять щорічні опитування серед населення, заявляють, що щороку прихильників вищої міри покарання налічується від 70 до 95% від числа всіх опитаних.
Такі цифри змушують замислитися.

У даному питанні немає одностайності і у релігійних напрямків. Одна релігія допускає покарання у вигляді позбавлення життя, інша – категорично проти. Противники одним з аргументів висловлюють економічно не вигідно кари, говорять, що якщо замінити її довічним ув’язненням, то злочинець буде все життя трудитися на благо суспільства, і це принесе користь. У той час як його смерть нікому не буде вигідна.

Але про яку користь може думати матір зґвалтованого і вбитої дитини? Про яку вигоду може міркувати батько, знаючий який болісною смертю загинув його дитина? Справа навіть не в тих, хто постраждав від звірств маніяків, справа в тих, хто зараз живе і знає, що ці люди продовжують жити, нехай в неволі, нехай з нестатками, але жити. А ні в чому не винні, хороші люди, діти загинули.

Так, при винесенні вироків трапляються помилки, страшно, коли засуджують безневинного, таке вже було не раз (згадаймо справу Чикатило, коли замість нього були засуджені невинні люди), залишитися в живих, нехай на довічному ув’язненні – це шанс, що колись правда буде з’ясована і невинний виправданий. З цієї точки зору мораторій на страту – це можливість виправити помилку.

З іншого боку страшно, що трапляються випадки, коли справжні злочинці уникають покарання за допомогою адвокатів, підкупів, залякування свідків. Страшно, що в школі може спокійно працювати педофіл, а в дитячому будинку садист-прислужник. Страшно, що вони можуть уникнути покарання і продовжувати жити.

Вже доведено, що не буває колишніх кілерів, педофілів, садистів-маніяків. Відсидівши свої 25 років, вони повертаються в наше суспільство й продовжують свої злочини. Можливо, довічне ув’язнення цих нелюдів вирішить проблему? Можливо, якщо утримання в тюрмах таких в’язнів буде жорстким і життя здасться їм нестерпним – це хоч якось компенсує біду їх жертв?
Складно однозначно вирішити існувати чи ні смертної кари.

Шкода присяжних, яким доведеться вирішувати долю обвинуваченого, якщо буде скасовано мораторій, на їхні плечі ляже важкий тягар відповідальності. Але й допускати розгулу злочинності теж не можна. Як знайти компроміс? Напевно, тільки життя і час розставить все на свої полички.

Посилання на основну публікацію