Твір “Що для мене православ’я як релігія?”

У сучасному суспільстві, на мій погляд, люди перестали вірити. У нього часто або немає релігій, або вони придумують якісь свої, власні, і грають такі соціальні ролі, які зручні ім. Я вважаю, що у кожної людини повинна бути своя оцінка того, що відбувається і призначена йому роль в суспільстві, стосовно релігії. В даному випадку, мені б хотілося розглянути розуміння ролі людини в православ’ї.

Говорячи про те, що люди перестали вірити, я маю на увазі не атеїстів, а тих, хто вважає, що йому не обов’язково грати якусь соціальну роль в суспільстві, він всіляко намагається відгородити себе від цього. Тобто, якщо людина, наприклад, не вірить в Бога, то у нього вже є якась певна позиція з цього приводу, а якщо людина не прийняв християнства, але й не заперечує його, то, на мою думку, він не хоче мати ніякого відношення пов’язане з релігією, тим самим, усуваючи себе від суспільства.

Так, багато хто може посперечатися зі мною, але це суто моя думка, і я не заперечую той факт, що, можливо, коли людина не вірить і водночас не заперечує, це і є його соціальна роль в якомусь розумінні. Я цього не приймаю, але і не засуджую таких людей. Чесно кажучи, чим старше я стаю, тим частіше мені хочеться переосмислити те, що відбувається і змінити моє сприйняття світу і всього навколо, в тому числі моє ставлення до релігії.

Я не дарма взяла православ’я, так як мені дійсно є, що сказати про це. Я віруюча і останнім часом все частіше зустрічаю людей, які теж прийняли православ’я, але в якомусь сенсі розчарувалися в ньому. Пояснюю їхню позицію досить чітку і добре аргументовану. Люди, які посіли таку соціальну роль «розчарованих» в релігії, найчастіше говорять про те, що віра в Бога стає все більш і більш прикрашену. Це досить складно пояснити, але я все ж спробую.

Простіше кажучи, багатьом стало не подобається те, що люди ходять до церкви і моляться, не розуміючи, що саме вони роблять і для чого їм все це потрібно. Тобто, вони йдуть з думками про те, що збираються до церкви, не замислюючись навіщо. Зрозуміло, що до церкви не обов’язково йти тільки коли тобі щось потрібно, можна прийти просто так, але за цим «просто», все ж, щось ховається.

Можливо, людина відчуває, що йому потрібно сходити, можливо, його туди тягне, причина може бути будь-який, але вона завжди є. Може, людина йде до церкви просто тому, що вірить в Бога і вірить, що потрібно ходити до церкви, але, тим не менш, він віддає собі звіт про те, навіщо він туди йде. Крім цього, людей бентежить те, що не всі батюшки в церкві, на їх погляд, свято несуть свій обов’язок щодо дотримання релігії. Їх і церква в цілому засуджує за те, що постійно збираються гроші на відновлення храмів, пожертвування (суспільство стверджує, що все це обман), також багатьом неприємний той факт, що батюшки стали купувати собі дорогі машини, яхти.

З одного боку, хто ми, щоб когось засуджувати? Це стосується не тільки релігії, а абсолютно все. Так, на жаль, є і такі, хто робить щось з власних спонукань, заради досягнення якоїсь своєї мети, заради власної вигоди і гроші, які збираються, відкладаються в чиюсь кишеню. Але мені хочеться вірити, що це не так. Людям властиво говорити все те, що спаде на їх голову, без розбору, і не варто засуджувати їх за це, але і захищати також не повинні були б.

А є й інша категорія людей, ті, хто вірить в Бога по-своєму. Тобто, простіше кажучи, у людини немає якоїсь певної віри чи релігії, він просто вважає, що існує якась сила, можливо, навіть десь в надрах космосу, яка править усім тим, що відбувається в світі. Деякі ж не хочуть вірити в те, що події відбуваються випадково, вони хочуть, щоб в цьому був сенс, хочуть знати, що «все не просто так», що випадковості не випадкові. Ну а є ті, хто прийняв віру, хто ясно і чітко знає свою соціальну роль в суспільстві і не відступає від неї, у що б то не стало. Хочеться сказати, що у кожного є на все своя точка зору, на цю тему можна сперечатися вічно. Недарма існує вислів «Скільки людей, стільки думок».

Посилання на основну публікацію