Твір про волонтерів

Чи легко бути волонтером

Ми живемо в непростий час, коли люди здебільшого існують кожен сам по собі. Живучи роз’єднано, ми, як правило, не помічаємо проблеми і біди інших людей, а особиста гординя не дозволяє нам звертатися за допомогою в разі біди. Та й яка біда може бути у нас – таких розумних і впевнених у собі.

Хвороба близької людини, техногенна катастрофа, пожежа, повінь або війна – і людина в одну мить залишається перед обличчям безвиході. З масою проблем, які в силу психологічного властивості просто не в змозі вирішити самостійно. У цей момент і приходять на допомогу люди, покликання яких допомагати іншим.

Доброта за покликанням

Я волонтер. Моя робота допомагати людям, які потрапили в складну життєву ситуацію. Звичайно, мій вік не дозволяє мені виконувати важку специфічну роботу, але принести продукти і ліки, викликати лікаря або посидіти з малюком мені цілком під силу. Цьому мене навчила мама. Вона теж волонтер.

Це вона з групою таких же небайдужих людей годувала безпомічних старих покинутих родичами влітку 2014. вітаю з днем ​​народження, чию – то маму з працею відшукавши в спорожнілому місті букет квітів і маленьку шоколадку. Вона просила прислати ліки і вимагала налагодити поставку хліба в розбитий снарядами селище.

Це вона ділила останній кілограм рису будинку на три частини – одну третину нам, одну третину сусідці і одну третину незнайомому дідусеві, що живе на іншому кінці міста.

Бути волонтером дуже не просто. Необхідно володіти не тільки вродженої добротою і співчуттям. Потрібно бути чесним і відповідальним. Потрібно не боятися труднощів і бути готовим будь-якої миті прийти на допомогу.

Як стають волонтерами

Кожен різним шляхом приходить до цієї спільноти. Хтось спочатку шукає волонтерську організацію, кому-то свого часу волонтери допомогли, і людина теж вирішив допомагати іншим.

Деякі люди вважають себе черствими які не вірять ні в що. Поки одного разу ситуація не повернеться так, що вони відкривають у собі дивовижні якості милосердя, терпіння і безстрашності. Спочатку вони просто переживають, вболівають душею, потім роблять один крок безкорисливої ​​доброти – діляться тим, що у них є. Потім ще крок – піднімають всіх небайдужих і ще один – коли творять добрі вчинки, нічого не вимагаючи натомість.

Посилання на основну публікацію