Твір-повідомлення «Я гладіатор»

Я римський гладіатор, який загинув, підтримуючи повстання рабів Спартака в 72-му році до нашої ери.

Мене захопили на Балканах в рабство ще дитиною римські легіонери, перебивши всю мою село мирних рибалок. Мені було десять років, я був сильним і міцним селянським хлопчиськом. Мене купив власник знаменитої гладіаторських школи в місті Капуя на півдні Італії. Кожен день мене тренували поводитися зі зброєю, з коротким мечем Гладіус, списом, піками,

І ось я вийшов вперше на арену цирку в команді самнитів. Проти нас стояли фракійці. Ми прикривалися великими щитами на повний зріст, за традицією гладіаторських боїв. Фракійці захищалися шоломами і гостро мечі-серпи. Глядачі на трибунах робили на нас ставки: яка команда переб’є іншу.

Проти нас стояли на смерть наші друзі, дорогі наші товариші по школі, дивлячись нам в очі. Чи виживе лише одна команда, хіба що глядачі дадуть знак пощадити пораненого, показавши стиснутий кулак: «сховай меч в піхви». Але в той день римляни хотіли крові і відстовбурчені пальці. І я, плачучи, убив мечем свого поваленого товариша.

А на арену відразу вискочили кілька римлян, щоб лизнути свіжу кров гладіатора. Римські жерці стверджують, що це виліковує від багатьох хвороб. Адже ось шарлатани.

Я провів на арені багато боїв, бився на колісницях, бився списом з пантерами і левами. Весь цей час я залишався рабом і не мав права бігти під загрозою негайної страти. Все, на що ми мали право – це ходити по шинках у вільний час.

У Капуйской школі старі гладіатори на чолі зі Спартаком організували змову і влаштували повстання. І я відразу, не замислюючись, приєднався до них і віддав життя за справедливість.

Посилання на основну публікацію