Твір “Поки жива мова – живий народ”

Що таке народ? Певне скупчення людей, що проживають на конкретній території? Люди, які об’єднані на законодавчому рівні? Ні. Народ – це люди, які мають щось спільне: культуру, традиції, мову. Адже правду кажуть, без мови немає нації. Хто ми без мови?

Рідна мова – це слова, які ми вивчаємо з першої маминою піснею, які до глибини душі можуть нас зворушити. Мова – це показник нашої історії, саме він нас єднає з нашими предками. А як кажуть, без минулого не існує майбутнього.

Народ, який забув свою мову, втрачає своє обличчя. Дійсно, якщо ти не визнаєш або не знаєш свою мову, то в своїй країні ти будеш чужим. У тебе не буде друзів, не буде людей, які зможуть підтримати в скрутну хвилину. Найстрашніше для людини, це стати ніким, втратити своє обличчя, повільно вмирати серед своїх чужих людей. Саме тому, людина, яка знає і шанує рідну мову, має право перебувати в суспільстві тих, кого він любить, адже мова – це та тонка нитка, яка нас об’єднує.

Якщо очі – дзеркало душі, то мова – душа народу. А хіба може жити будь-який народ без душі, тобто без мови? Історія знає багато прикладів, коли під попелом століть загинув і народ, і його мова. Як приклад, латинь, вона “живе” тільки в медицині, в збірниках і підручниках, але якому народу служить рідній? Ніякому!

Поки жива мова в устах народу, до тих пір живий і народ. Все, що люди роблять в світі робиться за допомогою мови. Не можна без нього працювати. Він призначений для того, щоб люди могли спілкуватися, обмінюватися інформацією і співіснувати.

Мова – це той дар, який дається кожній людині від матері, а народу передасться від покоління до покоління як найдорожчий скарб.

Говорити про важливість мови можна дуже довго. Адже це дійсно найцінніший скарб. Але найголовніше те, що ми повинна його вивчати, пам’ятати, де б нас не закинула доля. Мова – це наше відображення, саме тому знання про нього ми повинні примножувати, щоб зберегти і донести до наступних поколінь. Адже поки жива мова – живий і народ.

Посилання на основну публікацію