Твір “Образ сонця і вогню в літературі, живописі і музиці”

Всі знають, що сонце і вогонь здавна можуть позначати досить суперечливі поняття. У різних культурах полум’я могло позначати як бурхливу життя і пристрасть, так і смерть, біль.

У язичницьких культурах, наприклад, вогонь був своєрідним посередником між людиною і богом. В інших культурах він наділявся здібностями живої істоти: здатність їсти, пити і спати. Світило ж найчастіше уособлювало життя, джерело життя, світло. Однак сонце може також представляти пекучу спеку, що приводить до посухи, що пов’язує його зі смертю. У кожній релігії, будь то іслам, християнство чи будь-яка інша, є образ, в якому наше головне світило існує як Сонце Мертвих, Темне Сонце або Бог Сонця з темним ликом.

У літературі багато письменників використовували образ сонця, щоб показати яскравість моменту. Можливо, що ви знайдете твір, де воно уособлює собою біду, смерть або голод, однак найчастіше воно є символом могутності духу, народження і світла. У творах А. С. Пушкіна і А. А. Фета сонце – це величний, прекрасний і яскравий образ. А ось темнота передує біді, катастрофи або який-небудь трагедії. Для прикладу можна згадати поему «Слово о полку Ігоревім», де затемнення стало передвісником невдачі походу Новгород-Сіверського князя на половців. Вогонь також часто представлявся в різному обличчі. У творах Ф. І. Тютчева полум’я служить для додання додаткових фарб природи. В оповіданні «Стара Ізергіль» вогонь використовується як символ самопожертви (образ серця Данко). Однак він також може уособлювати собою смерть, загибель, ураження.

У живописі сонце, скоріш за все, не буде передвісником біди. На картині Івана Айвазовського «Дев’ятий вал» воно уособлює надію і порятунок. Люди на уламках щогли вітають світило. На картині «Мороз і сонце» авторства Віктора Циплакова сонце підсилює блиск снігу і прекрасне враження про величну російської зими. Вогонь в живопису є вкрай суперечливим чином. Він може уособлювати як порятунок, життя, пристрасть, так і смерть, ураження. На картині Івана Айвазовського «Чесменський бій» вогонь – це смерть, загибель і поразки. А ось на картині С. Ефошкіна «Нічна варта» полум’я є просто джерелом світла і тепла. Або ж картина авторства Н. К. Реріха «Пречистий град – ворогам озлоблення» показує вогонь як щось добре і світле, що захищає від темряви.

Образ сонця в старій музиці – це щось божественне, той, кому поклоняються. За допомогою пісень люди просили хороший урожай в наступному році і відсутність посухи. У минулому сонце прирівнювалося до бога, в іншому, його і вважали божеством. В сучасній музиці сонце це завжди щось світле і тепле. Так як вогонь в різних культурах мав різне значення, то і пісні були різними. В якихось оспівувалося його велич, звучало поклоніння полум’ям. У XX столітті було створено симфонічний твір «Прометей». У ньому вогонь уособлював світло і життя.

Виходячи з даної інформації можна сказати, що сонце і вогонь вкрай суперечливі і незвичайні образи, що існували завжди, в усі часи.

Посилання на основну публікацію