✅Твір «Науково-технічний прогрес і духовне життя людини»

Ми живемо у вік науково-технічного прогресу, розвитку комп’ютерних технологій, стільникового зв’язку, цифрового телебачення. Техніка зробила нас могутніми. Але чи зробила техніка сильнішою просто людину, одну людину? Навряд чи. Так, країни, держави з року в рік стають більш могутніми. Винаходяться все нові знаряддя і пристосування. Відкриваються нові планети і зірки. За всілякої мощі такі країни, як Сполучені Штати Америки і Китай зробили крок дуже далеко вперед.

Чи можна сказати, що і духовний розвиток людини йде такими ж семимильними кроками? Скоріш за все ні. Часто-густо можна бачити людей, які не хочуть вийти за коло побутових турбот: немає у них духовного томлення. Сидять вони у своїй шкаралупі й носа не висовують. Обивателі, одним словом. Єдине бажання, яке вони хочуть здійснити, – це бажання придбати, отримати, досягти, стати … Але хіба це кінцеве призначення людини? Високе призначення людини – прагнення до добра, невгамовному прагненню правди. Духовне життя – це, за словами Олександра Сергійовича Пушкіна, «священний серця жар, до високого поривання». Можна з упевненістю стверджувати, що могутність людини полягає не в умінні управляти сучасною технікою, не в військової могутності держави, а в силі духу людей, що живуть в ньому.

Маховик машини цивілізації і моральний стан суспільства … В якому співвідношенні вони знаходяться на сучасному етапі? Яким чином впливає технічний прогрес на моральні підвалини людства? Саме над такими питаннями замислювалися письменники протягом декількох століть життя суспільства.

Розглядаючи дану важливу соціально-моральну проблему, наприклад, Леонід Максимович Леонов, радянський письменник, в одній з публіцистичних статей пише про те, що начебто «прогрес перебуває в доброму здоров’ї і рветься вперед на все скаку». Але водночас, хвилюючись про майбутнє людини, автор метафорично каже: «…Чи тремтять стрілки манометрів, що визначають духовне благополуччя у світі». Складається враження, ніби «людство наблизилося до фіналу відпущеної йому скромною вічності», – з гіркотою зауважує автор. В кінцевому підсумку Леонід Леонов приходить до невтішного висновку: в гонитві за черговим винаходом людина своїми руками руйнує своє благополуччя. «Знання допомагає зазирнути в безодню, але не містить вказівок, як не зірвати з неї», – попереджає публіцист.

Дійсно, науково-технічний прогрес і духовний розвиток суспільства йдуть з різною швидкістю. І перемога, цілком ймовірно, зовсім не на боці моральності. Людство у двадцять першому столітті досягло неймовірних успіхів: комп’ютер, мобільний телефон, робот, підкорений атом! Але немає відчуття спокою і благополуччя, майбутнє тривожно… Які будуть наслідки всієї цієї комп’ютеризації та роботизації? Що з нами станеться в майбутньому? Куди ми рухаємося? Сучасна людина схожий на недосвідченого водія, який нещодавно отримав права і мчить на новому автомобілі, не знаючи і не розуміючи того, що чекає його там, за поворотом.

В художній літературі також підіймається ця актуальна проблема. Так, Михайло Олександрович Булгаков у повісті «Собаче серце» малює образ професора Преображенського, який пересадив гіпофіз людини дворовому псові. Результат виявився плачевним: Шариков – це якийсь недолюдина. У нього немає ні душі, ні честі, ні совісті.

Таким чином, необдумані дії на шляху прогресу науки і техніки можуть призвести до згубного фіналу. І щоб цього не сталося, щоб наша планета дісталася майбутнім поколінням в цілості й схоронності, людям необхідно дуже відповідально ставитися до плодів цивілізації. Та й сама природа занадто багато витратила зусиль на людину, «щоб так запросто і по-собачому дати йому померти».

Посилання на основну публікацію