Твір на тему “Як я одного разу запізнилася до школи”

Одним осіннім ранком, зовсім як зазвичай, я поспішала до школи. Йшов сильний дощ, і парасольку майже не рятував від води з неба. Майже біля самої школи в кущах я почула дивне шарудіння і незрозумілі через дощ звуки. Заглянувши в кущі, я ахнула від побаченого. Там в коробці, притулившись один до одного, тряслися від холоду і жалібно нявчали чотири кошеня. Вони були зовсім крихітними, безпорадними і явно дуже голодними.

Не роздумуючи ні хвилини, я схопила коробку з кошенятами і потягла її в свій теплий під’їзд, так як малюки вже все промокли і тремтіли від холоду. Потім я збігала додому за новою коробкою, сухими ганчірками для підстилки, схопила першу-ліпшу миску і молоко. Подивившись на годинник, я зрозуміла, що вже сильно спізнююся в школу, але кинути все ось так на півдорозі я не могла.

Після того, як був повністю готовий новий будинок для пухнастих грудочок, я кожного з них постаралася насухо витерти однією з ганчірок і налила їм в миску молока. Кошенята жадібно накинулися його хлебтати і довго не відходили від їжі. Коли все пухнастиків наситилися, я визначила їх в суху коробку, а сама побігла додому швидко написати оголошення про кошенят. І в цей момент я навіть не подумала зателефонувати класному керівнику, щоб попередити про своє запізнення і все пояснити.

За час, поки я написала і розклеїла кілька оголошень, пройшла вже майже половина першого уроку. Отямившись все-таки, заспокоюючи себе думками про те, що найнеобхідніше для кошенят я зробила, я вирушила в школу.

При вході мене зустріла завуч і з грізним видом і зажадала мій щоденник для запису зауваження про запізнення. Я не стала виправдовуватися і подумала в той момент, що батьки зрозуміють мене і оцінять мій вчинок. Увійшовши в клас, мені знову довелося вислухати зауваження вчителя, і я знову промовчала. Лише на перерві я розповіла дітям про своє добрій справі. Всі без винятку мене підтримали і підбадьорили, запропонувавши допомогу в приміщення знайдених кошенят.

Варіант 2

Зазвичай я дуже пунктуальна людина – завжди приходжу вчасно, часто навіть раніше, і зазвичай мені доводиться ще чимало часу чекати свого опонента. А якщо спізнююся, то намагаюся будь-яким способом оповістити того, хто мене чекає. А все це завдяки випадку в молодшій школі.

Навчалася я тоді в 3 класі. Завжди пунктуальна, добра дівчинка, відмінниця. Я ніколи не спізнювалася, намагалася робити все ідеально.

Було звичайне весняний ранок. Я, як завжди прокинулась, вмилася, поснідала, зібрала всі речі в школу, одяглася і вийшла. Як зазвичай я йшла в один і той же час, за однією і тією ж дорогою до школи. Погода була погана: пару днів тому почали танути сніги, все перемішалося з піском і землею, птиці ще не встигли прилетіти, сонце ховалося за хмарами. Йти було сумно і нудно. До того ж сьогодні зірвався сильний і холодний вітер. Так що я сильніше закуталась в вовняний шарф і крізь лінь і бажання повернутися додому в тепле ліжко, йшла в школу.

І ось я пройшла вже половину шляху. Переді мною здалася дорога, я підійшла до пішохідного переходу. Світлофор показував червоний, і я залишилася на тротуарі чекати зеленого. Поки я стояла, дорогу вирішила перейти собака. Я мимоволі задивилася на неї. Вона була повністю чорна, тонкі високі ноги, худеньке тільце, були сильно видно ребра. І ось ця собака переходить дорогу і раптом з-за рогу виїжджає машина. І ось буквально пара секунд, машина проїжджає повз мене. Чути несамовитий вереск. Я розумію очі і бачу цю собаку, яка лежить на середині дороги, скиглить і лиже свої передні лапи. Я не роздумуючи побігла до неї. Опинившись біля неї, я побачила, що в неї зламані передні лапи. Мій погляд впав на годинник. Було 10 хвилин до початку уроку. Але я вирішила все-таки запізнитися, але відвезти бідолаху до лікаря. Я взяла її на руки, пішла на автобусну зупинку. Дочекавшись автобуса, відвезла собаку у ветеринарну клініку. Лікар підтвердив, що у собаки перелом і залишив її в лікарні. Я заспокоїлася і поїхала в школу.

На урок я запізнилася аж на цілих півгодини. Вчителька дуже здивувалася і почала сильно кричати на мене. Однокласники теж дуже сильно здивувалися, адже це був перший раз, коли я запізнилася. Я зайшла в клас, села на задню парту. Крики вчительки мене нітрохи не збентежили, адже я знала, що я врятувала життя собаці.

Через тиждень я забрала цю собаку до себе, вона стала моїм кращим другом. А в школу я більше не спізнювалася ні за яких обставин.

Посилання на основну публікацію