Твір на тему “Хочу і треба”

Будь-які вчинки, що здійснюються людиною, умовно можна розділити на дві категорії, до яких вони можуть належати. Це категорія “Хочу” і категорія “Треба”. До першої відносяться бажання самої людини.

Що зазвичай хоче кожен з нас? Виспатися, повеселитися, провести час з приємними людьми. Список справ з другої категорії звучить не так приємно – треба вчитися, працювати, допомагати батькам по господарству.

У всі часи люди намагалися відповісти на питання: справи з якої категорії є більш важливими. Відповідь здається очевидним. Звичайно ж, те, що треба, важливіше того, чого ми хочемо, – невдоволено скривившись, так відповість майже кожен. І в цьому є своя логіка. Неможливо стати повноцінним членом суспільства, не виконуючи свої обов’язки перед ним. Суспільство дає нам численні блага, за які ми повинні існувати по виробленим попередніми поколіннями правилам. Я вважаю це справедливим і ні в якому разі не хочу сперечатися з багатовіковим укладом. Я лише хочу задати питання – а хіба можна вважати неважливими справи з категорії “Хочу”?

Середня тривалість життя людини – близько 70 років. Після цього все, кінець. Скільки б релігійні діячі не твердили про загробне життя, я насилу можу собі уявити існування десь крім Землі. Рай, пекло – звучить, звичайно, красиво, але я хочу насолоджуватися своїм життям тут і зараз, в тій тілесній оболонці, яка дана мені богом або природою. Так хіба розумно проживати своє життя, позбавляючи себе того, чого хочеться? Людина, що відмовляє собі у всьому, чого він хоче, не живе, а просто існує. Так, його існування принесе чимало користі для суспільства, але кожен має право прожити це життя для себе так, як хочеться особисто йому. Я не закликаю ігнорувати соціальні потреби, а й постійно виводити їх на перший план – дуже велика помилка.

Я вважаю, що, оцінюючи важливість “хочу” і “Треба” між ними варто поставити знак рівності. Виконуючи різні справи, треба намагатися задовольнити і торкнутися обидві категорії. Тільки тоді ви зможете не просто бути гідним членом суспільства, в якому живете, але і прожити щасливе життя. Я мрію саме про це і дуже сподіваюся, що у мене все вийде. Головне – не захоплюватися і завжди дотримуватися балансу.

Варіант 2

У мене немає проблем з поняттями «хочу» і «треба». Очевидно, що для того, щоб реалізувати будь-яку свою бажання треба виконати безліч обов’язкових дій. Зрозуміло, що, коли я хочу їсти, краще що може бути – це скатертина самобранка, але вона буває тільки в казці і тому треба сходити в магазин за їжею, потім приготувати її, накрити на стіл, потім все прибрати і вимити посуд. Таким чином, виходить, що «треба» – це продовження нашого «хочу». Наведу кілька прикладів.

Коли мені було 10 років, я дуже хотіла займатися дайвінгом, тобто занурюватися під воду з аквалангом. Батьки моє бажання підтримали і привели мене займатися в найближчий басейн. Тут я зустрілася зі стількома вимогами, що спочатку навіть розгубилася, але бажання занурюватися було велике, і я вчила пристрій акваланга, правила занурень, фізіологію дихання, здавала теоретичні іспити. Було важко, але ж це єдиний безпечний шлях до мого «хочу». Чи не виконаєш вимог – потонеш.

У програмі практичних занять треба було зняти під водою маску і проплисти 15 метрів з відкритими очима. Я не змогла цього зробити, але це було треба, інакше сертифіката дайвера мені не бачити. Будинки, в душі припало лити в очі водою так, що вона змішувалася з моїми сльозами. Тепер у мене два десятка занурень у відкритій воді. Треба освоювати наступний курс. Або я цього хочу. Ось і злилися «хочу» і «треба».

Ще я хочу вчитися на «відмінно». Тут я точно знаю, що треба робити, хоча кілька предметів викликають у мене почуття нудоти. Я буду їх вчити, бо хочу вступити до інституту фізкультури, при цьому на безкоштовне навчання, а для цього треба мати пристойний атестат і успішно здати ЄДІ.

Є у мене звичайно і прості бажання. Хочу ходити в школу не за встановленою формою, а в смугастій кофті і краватці в клітку. Ніхто мені цього не дозволяє. Ну і не треба. Не дуже-то й хотілося.

Дякую моїм батькам і вчителям, що навчили мене приходити до компромісів по не дуже значущих питань і стояти на своєму, коли від моїх бажань залежить моє майбутнє, мої успіхи, моя безпека.

Посилання на основну публікацію