Неоднозначний і суперечливий образ передового вченого і водночас бунтівника-єретика Фауста малює нам Гете у своїй безсмертній трагедії.
Перш за все, життєві метання цього натураліста, якоюсь мірою, відображають реалії смутного і складного періоду Німецької держави XV-XVI століть.
Прототипом легендарного персонажа став реальний середньовічний герой – лікар і вчений Йоганн Фауст, історії про який, як притча во язицех, передавалися німецьким народом від покоління до покоління.
Треба сказати, що творіння «Фауст» геніального письменника далося нелегко. Про це свідчить і час, витрачений на його написання – поет створював трагедію протягом всього свого життя, доповнюючи й удосконалюючи.
Перед нами Фауст постає в образі шукає вченого, що мріє зробити грандіозне відкриття і увійти в історію людства.
Але в певний момент герой розчаровується в своєму існуванні і втрачає життєвий сенс. Вчений, доведений до відчаю, навіть думає про самогубство.
Повчальна історія, що дає надію
Саме в цей момент, в житті Фауста з’являється Мефістофель, який уклав парі з Господом про те чи зможе наш головний герой врятуватися від нього. І Фауст, не особливо вірив у пекло і загробне життя, не знаходить нічого кращого, ніж продати йому свою душу.
Історія героя трагедії Гете є, безсумнівно, повчальною і актуальною для всіх часів існування людства. «Фауст» надихав багатьох поетів і письменників, художників та істориків.
Олександр Пушкін, наприклад, дуже любив цей твір і прокоментував його у віршованій формі в своїх «начерки до задуму про Фауста».
Рано чи пізно, кожен з нас починає також як і Фауст, задуматися, в чому сенс наших старань і життєвих праць, заради чого ми існуємо – народжуємося, живемо і вмираємо.
І, не дивлячись на те, що твір великого Гете є трагедією, воно дає нам на прикладі Фауста певну надію. Адже герой, попри те, що був досвідченішим за Мефістофеля і не зміг від нього врятуватися, все ж був забраний ангелами в рай.