Твір на тему «Недільна прогулянка»

Не люблю я березень. Начебто і весна, але зовсім непомітно, зима все ще приндиться, бажаючи довести свою силу, а весна так скромна, що не сміє їй суперечити. Ось і виходить – міжсезоння. Так я думав до минулого неділі, поки тато не вирішив мене витягнути на прогулянку. Я пручався, вважаючи, що саме в цей період всюди все сиро, понуро і не приносить ніякої радості. Батько був наполегливий у своєму бажанні довести зворотне.

Поснідавши, ми вирушили на недільну прогулянку. Вулиці міста зустріли нас байдуже, перехожих було мало, а в повітрі зовсім не пахло весною. Занурившись кожен в свої думки, ми мовчки крокували поруч. Незабаром будинки закінчилися, і здалася узлісся. Я вдихнув чергову порцію повітря і завмер. Повітря було іншого! Звідкись в ньому взялася свіжість, як ніби весна посилала нам таємний знак. Я подивився на тата, він, здається, нічого не помітив. Ліс наближався, і я вже точно відчував, а весна-то ось вона, тільки руку простягни. Раптом диво сталося і з небом. Сіре над містом воно стало фарбуватися в блакитні, бірюзові відтінки. І стало високим! Швидко, швидко побігли хмари, відкриваючи все більше синяви. Неначе господиня весна протирала віконця, змиваючи з них весь пил і бруд зимових днів.

Коли ми увійшли в ліс, сліпуче світило сонце. Виявилося, що тут вже давно кипить підготовка до зустрічі спокусниці весни. Я і не помічав, що з вирію повернулися птиці, клопочуть, наводять лад у спільному домі. У багатьох місцях сніг вже зійшов і видніється земля, покрита пожухлой торішньою травою, але мене вже не обдурити! Я зрозумів, що весна вже прийшла, що рушив сік по стовбурах дерев, а молоденька травичка готується до свого народження. Виявляється, в місті ми помічаємо прихід цього чудового пори року набагато пізніше, коли на деревах вже з’являються бруньки, а то і листочки. А тут я відчував себе так, як ніби побачив диво, яке впевнений, не забуду ніколи. Захопившись красою, не помітив, що батько давно стоїть і дивиться на мене з посмішкою. Він знав, що тут здійснюється таке таїнство.

Пройшовши вглиб лісу, ми побачили галявину, на якій сніг лежав лише невеликими шматками, жалюгідний сірий і навіть якийсь нещасний. Папа присів, я теж сів навпочіпки. І тут же побачив пролісок. Я не повірив, ось це сміливець! Зима цілком може його заморозити нічними заморозками, а він стоїть, гордо сповіщаючи світові, що неможливо перемогти природу і красу.

Ця недільна прогулянка запам’ятається мені на все життя, адже я відкрив, що березень – це прекрасно.

Посилання на основну публікацію