Твір на тему “Моє щеня”

Я завжди заздрив своїм друзям, у яких були вдома тварини. З п’яти років мене відправляли на канікули в село, де я жив у бабусі. У неї була собака Альма, але вже стара, майже не грала, мало гавкала, тільки лежала. У неї були такі розумні й сумні очі, немов розуміла, що їй не довго залишилося жити.

Одного ранку я прокинувся від гучного дзвінкого гавкоту, у Альми голос був глухий, а це дзвінкий. Вийшовши з будинку, ми побачили, що біля будки сидить маленьке цуценя і їсть з собачої миски. Наша стара собака сиділа поруч і з подивом дивилася на нового мешканця нашого будинку.

Щеня був смішний – бігав по двору, обнюхував незнайоме йому місце, підбігав до нас і віддано дивився в очі, наче просив нас не виганяти його. Я вже хотів умовити батьків залишити його, але мама сама запропонувала: «Нехай живе, такий він смішний і хороший». Бабуся теж підтримала її: «Наша Альма вже старенька, скільки їй ще жити залишилося, невідомо, а тут жива душа поруч зі мною буде».

Назвали ми його Мухтаром. Ми бігали з ним по вулиці, ходили в ліс за ягодами, купалися на річці. Ми з друзями кидали палицю в річку, а щеня смішно стрибав у воду і приносив її нам. Купатися він дуже любив, міг не вилазити з води годинами. Потім він навчився давати лапу – схилить голову вбік, наче соромиться.

На лузі ми часто лежали поруч, просто дивилися в небо, а Мухтар тихенько лизав мій ніс або вухо, як ніби дякував за те, що ми дали йому шанс жити. Пес за літо виріс і став кудлатою, великим собакою. Його ніхто не боявся в селі, такий він був добрий, а його голосний гавкіт було чути здалеку. Особливо він любив ходити зі мною в табун за худобою: Мухтар знав своїх корів, відганяв від стада, проводжав до будинку і не відходив від них, поки вони не зайдуть до хати.

Я дуже люблю собак, без тварин жити нудно. Не дарма кажуть, що собака – найкращий друг людини, вона ще віддана і ніколи не обдурить і не підведе.

Варіант 2

Батькам вдалося прищепити мені любов до тварин з самого дитинства. Я завжди хотів завести собаку або кішку. Коли ми їздили до бабусі в селище, то я завжди заздрив тутешнім дітям, тому що у них було по кілька домашніх тварин.

Влітку ми поїхали з мамою і татом на базар і побачили хлопців з великою коробкою. Ми не змогли пройти повз і запитали, що у них там всередині. Виявилося, що з шести маленьких щенят залишився тільки цей вогненно рудий пес на ім’я Сем. Грошей за нього не брали, тому що він був непородисті. Ніхто не хотів його забирати, адже у нього була зламана лапа, мабуть хлопці підібрали його з вулиці і вирішили, що хто ні будь за ним обов’язково прийде, адже він був дуже гарний. Батьки відразу ж сказали, що Сему потрібно терміново допомогти. Ми взяли його до себе і відвезли в ветеринарію. Ветеринарний лікар сказав, що йому два місяці, і через місяць після одужання з ним можна буде ходити гуляти.

Коли ми приїхали додому, то годували його кефіром, сиром і молоком. Спостерігали, як він поспішно їсть, мабуть думаючи, що його їжу, хтось відбере. Потім поклали йому підстилку в коридорі, і він міцно заснув. Ймовірно, Сему довгий час не доводилося відпочивати.

Кілька місяців в гіпсі змогли вилікувати лапку мого пса. Він перестав боятися людей. Бігав, стрибав і з задоволенням вчив команди. Я багато дресирував Сема. Він швидко вивчив команди. Ми завжди ходили гуляти разом. Він не звертав уваги на вуличних котів і дворових собак. Спав він зі мною і не залишав мене одного.

Поки Сему не було й року, то ми його не брали в селище, так як він ще не звик їздити в машині. Але вже наступної весни ми поїхали до бабусі з ним. Вона була дуже рада маленькому гостю і попросила мого дідуся зробити йому будку. Ми з мамою постелили йому стару ковдру і купили велику миску. Тепер і в селищі у Сема є своя будка, і він зможе залишатися зі мною на канікулах у бабусі. Коли ми ходимо з батьками і Семом в ліс, то він поводиться тихо, адже знає, що в лісі шуміти не можна.

Не уявляю, що було б, якби ми в той прекрасний день не поїхали на базар. Я дуже щасливий, що у мене з’явився пес, про який я так довго мріяв.

Посилання на основну публікацію