1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Твори
  3. Твір на тему: “Моє цуценя (щеня)”

Твір на тему: “Моє цуценя (щеня)”

Я, як Малюк з казкової повісті Астрід Ліндгрен, скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла про собаку і на кожен свій день народження просила подарувати мені цуценя. Те ж саме бажання загадувала я і в кожну новорічну ніч. Але моя мрія довго не виконувалася.

І ось одного разу ввечері, напередодні чергового дня мого народження, в нашій квартирі пролунав дзвінок. Я відчинила двері. Це прийшли батьки. Папа сказав мені: «Нумо, заглянь сюди швидше!» У батька за пазухою опинилося щеня!

Так збулася моя головна мрія, і в нашому домі з’явився собака Джессіка породи спанієль.

Цуценята ростуть дуже швидко, тим більше такі тямущі, як наш. У Джесіки красиве чорно-біле забарвлення, довгі чорні вушка, які надають їй дуже завзятий вигляд. У неї дуже розумні очі і симпатична біла мордочка, чорний хвіст, біленькі черевце і лапки. Загалом, чарівнішої істоти немає на всьому білому світі!

За характером Джессіка дуже добродушна, товариська, життєрадісна собака, але й дуже пустотлива. Подарували цуценя мені, а от своїм господарем Джессіка чомусь вибрала тата і слухається тільки його. Зі мною вона обожнює ходити гуляти, у дворі ми з нею бігаємо наввипередки, граємо в хованки, вчимо різні команди. Однак коли треба повертатися додому, Джессіка мене не слухається і ні за що не хоче йти з вулиці і припиняти веселу гру. І ось тоді без допомоги тата просто не обійтися. Досить одного його слова: «Додому!» – і пустунка слухняно біжить до дверей.

Вдома Джессіка знає своє місце. Вона вже звикла, що після прогулянки їй миють лапи, і терпляче чекає біля входу в квартиру, поки хтось з нас наливає в таз воду, щоб виконати цю обов’язкову процедуру.

Найбільше Джессіка любить, коли наша сім’я виїжджає на дачу. У лісі вона сама не своя від радості. Вона носиться як навіжена, повискує від захоплення і завжди приносить нам яку-небудь здобич: палицю, банку, пляшку або пакет. Напевно, так у Джесіки проявляються її навики до полювання і вже час віддавати нашу улюбленицю в собачу школу.

Неможливо виразити словами, яке це щастя мати собаку! Як важливо знати, що вдома тебе чекає вірний друг! Коли я повертаюся зі школи, Джессіка стрибає від радості, заливається дзвінким гавкотом, намагається дотягнутися до мого обличчя, а дотягнувшись, облизує своїм гарячим шорстким язичком. Це вона каже мені: «Як я рада тебе бачити! Я нудьгувала без тебе, і я дуже тебе люблю!»

Я теж дуже люблю свою Джесіку!

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Міні-твір про добро