Твір на тему «Мій родовід»

Зміст статті

Варіант 1

Багато людей займаються вивченням свого родоводу. Дізнаватися свою історію досить цікаве заняття. Генеалогія – саме так називається ця наука, вона дає нам можливість розібратися в сімейних зв’язках.

Завдяки родоводом дереву ми будемо шанувати пам’ять наших предків, знати коли і де вони народилися, чим займалися. При цьому дуже цікаво зустрічати рід занять, який передавався від покоління до покоління, це означає що до нас генетично передалися ці таланти, і ми можемо досягти успіху в цій справі.

Так само ми можемо бути нащадками героїв які брали участь у Великій Вітчизняній Війні. Такими предками потрібно пишатися і шанувати світлу пам’ять. Генеалогія дуже важлива для мене. З малих років мені подобалося слухати розповіді бабусі про наше минуле. Хочу поділитися з вами історією про своє родовідне дерево.

Мій тато – Олександр Анатолійович, народився в 1972 році, в Києві. Мама – Тетяна Іванівна, 1973 року народження, родом з Черкас, вони познайомилися в Києві коли вчилися в Педагогічному університеті. У 1998 народилася я – Нікітіна Марія Олександрівна.

У 5 класі я дізналася про виникнення нашого прізвища. Бабуся розповіла що часто дітей називали ім’ям батька (наприклад, Ілля, Іванов син). Ще були поширені прізвища за родом занять (наприклад, Кузнецов, Плотніков, Гончаров).

Мій дід, Анатолій Іванович Нікітін працював токарем. Бабуся Олена Михайлівна була швачкою на фабриці в місті Київ. Батьки бабусі Михайло Єгорович і Антоніна Олександрівна були з міста Дубно, прабабуся була кравчинею, ця діяльність передалася і бабусі, прадід був ковалем, а в роки війни він воював на фронті. З боку мами, батьки були викладачами з міста Ульяновська, мама пішла по їх стопах, в майбутньому я теж виберу цю професію. Хочеться продовжити нашу спільну справу – викладання. Ще я мрію професійно зайнятися генеалогією і сподіваюся на продовження нашого родовідного дерева, адже це так важливо для нащадків.

Я впевнена, вивчення свого минулого, це велика повага до своїх предків. Сподіваюся що всі люди будуть зберігати свої історії для передачі їх дітям. А діти, своєю чергою, будуть розповідати онукам.

Варіант 2

Кожна людина, бажає він цього чи ні, є носієм генів свого роду, що робить його особливим, стосовно інших людей. Кожна людина може без перебільшення пишатися собою, якщо він усвідомлює своє місце в цьому світі, і місце своїх предків в їх часу. Людина несе їх пам’ять вперед, і саме завдяки йому людей не забувають. Це непорушна основа всього, що є в цьому світі. Одне покоління замінює інше, так було завжди

Моя ж родовід складається з людей різних станів, професій, і статусу. Безліч людей в моїй родоводу мали статус аристократів, і також безліч мали статус простих людей. У минулому відбувалося багато чого цікавого, завдяки чому і склався весь мій рід, і завдяки чому я зараз і пишу даний твір. Я дуже вдячний своїм предкам за те, що вони, попри перешкоди, змогли винести все, що їм посилала життя на їхній шлях, і найголовніше, змогли продовжити рід. В знак своєї подяки я несу пам’ять про них, знаючи кожної людини у своєму родоводі аж до двох або трьох сотень років тому. Так вийшло, що моя сім’я дуже трепетно ​​ставиться до родоводу, через що я знаю про предків дуже багато. Аж до їх професії.

Також на основі родоводу часто виникають суперечки, зумовлені тим, що у деяких людей предки були люди багаті, а в інших не дуже. Всі дані суперечки викликані простими забобонами і дурними переконаннями. Хоч ми і зобов’язані зберігати пам’ять про предків, але ми самі створюємо своє майбутнє, творячи свою долю, тому ми і не несемо відповідальність за можливі гріхи предків.

В даному творі я міркував над поняттям “Родоводу”, спробувавши дати коротку характеристику поняттю, виявити проблематику, і спробувати зробити з усього цього висновок. Думка, описане в даному творі є виключно суб’єктивним, тому і не претендує на звання виключно вірного.

Посилання на основну публікацію