Твір на тему: “Літо на дачі”

Звичайно, моя улюблена пора року – це літо. Літо для мене – це пора дач. У нас немає села, тому по вихідних ми з батьками відпочиваємо на дачі. Так щосуботи та неділі доводиться проводити за прибиранням своєї ділянки, допомагаючи батькам. Це буває нудно, але зате потім приємно дивитися на те, що ти зробив своїми руками. Наприклад, цього літа я зробив і допоміг вставити в землю дуги для нашої теплиці. У ній ростуть зелені помідори, яких нам вистачить ще на всю зиму.

І, звичайно, літо – це час для прогулянок по лісу. Зимовий ліс теж гарний, але ходити по ньому складно – сугоби. Та й швидко він набридає взимку. Влітку – зовсім інша справа. Якщо виїхати з міста і їхати півгодини на машині, то можна потрапити в місце, де живуть справжні дикі звірі (і, ще, грибники). Я не дуже люблю гриби, тому в основному бігаю по лісі, намагаючись розшукати чергова тварина. Найчастіше зустрічаються білки – вони дуже допитливі. Зазвичай вони сидять (або «стоять», як зрозуміти, коли у них чотири лапи?) Головою вниз на стовбурі дерева, дивлячись на мене двома своїми чорними випнутими очима і злегка відкривши рот, з якого визирають зубки. У цей момент вони виглядають дуже забавно. Я дуже хочу зловити одну з білок і поселити її у нас вдома – упевнений, батьки дозволять. Але по деревах я лажу повільніше, ніж вони, а між деревами вони рухаються дуже спритно – я не встигаю встежити за ними навіть поглядом. Мабуть, знають, що тут вони можуть бути спіймані.

Зате влітку можна легко зловити їжачка. Особливо якщо залишитися з ночівлею в лісі. Він ходить і пихкає, його чути. Мама боїться таких звуків звідкись із-за меж намети, а я не боюся. Потрібно просто взяти рушник, накинути на їжачка, і потім його можна брати в руки. Їжачок – це, напевно, найбільш кумедний звір на планеті. Коли він згортається в клубок, починає на тебе фуркало і ображатися – так і хочеться його погладити. Але якщо погладиш – тоді рани заживають дуже довго. А ще погано те, що їжачка не можна взяти до себе додому – я намагався. Вони дуже недобре пахнуть, виявляється, ці їжаки. Та й дресируванню зовсім не піддаються, і навіть на ім’я своє не відгукуються, як ти їх не вчи. Але, в будь-якому випадку, і їжаки, і білки, і море, і річка, і наша дача – це все літо. І за це я його люблю.

Посилання на основну публікацію