Твір на тему «Екологія української мови»

Для того щоб визначитися з тим, що писати по темі, почну з визначення екології, науки, яка сама по собі досить складна і ємна. Зупинимося на класичному, взятому з «Вікіпедії» варіанті:

«Екологія – наука, що вивчає взаємини живої і неживої природи».

Тобто, роблячи висновок, можна сказати, що «екологія мови» – наука про середовище мови і процеси, які відбуваються в ній, про взаємодію розмовної і літературної української мови.

Як відомо, наша мова – одна з «спадкоємців» старослов’янської, «церковнослов’янської»,  яку нині вживають тільки при проведенні православних богослужінь. З плином часу процеси, що змінили старослов’янську мову на українську, стали менш помітними, і простежуються тільки фахівцями в області мови.

Стерлося багато словоформ, спростилися граматичні категорії.

Наприклад, сім старослов’янських відмінків стали шістьма українськими, шість відмін іменника спростилися в три. До речі, східнослов’янські мови зберегли від загального «пращура» більше, наприклад, український і білоруський. Українська мова більше просунувся у розвитку на цьому шляху.

Мова жива, поки в ній відбуваються мовні процеси, вона розвивається, спрощується, багато явищ в ній розчиняються – асимілюються, і вона живе! Якщо мова не розвивається, вона вмирає, виходить з ужитку, як, наприклад, латинь, і далі на ній можуть говорити тільки маленькі групи людей, використовуючи її як мову профессіоналізмів в своїй сфері.

Українська мова живе, вбираючи в себе явища навколишнього мовного середовища. У розмовній мова все більше входять запозичені слова, вульгаризми, нецензурна лексика, яка використовується для додання до розмови емоційного забарвлення, що неприйнятно в літературному стилі: він повинен бути чистішим, правильним – ідеальною моделлю.

Літературна українська мова неодноразово намагалися змінити новоявлені реформатори в сфері освіти: пропонувалося писати саме так, як чується, спрощуючи багато правил.

Але захисники української мови повстали проти цього блюзнірства: багато творів наших великих класиків, в такому випадку, будуть тоді не зрозумілі нечитабельній аудиторії.

Хоча зовсім розділяти літературну і розмовну українську мову – неправильно, це веде до поголовної малограмотність населення, адже книги зараз читають не всі.

Дійсно, допускати спрощення мови не можна, як би не був вона складна для сприйняття. Ми в цьому випадку поховаємо нашу мову, зовсім спростивши і анулювавши процеси, що призвели нашу мову в той вид, в якому він зараз. Ми, фактично, відрубаємо своє коріння! І цього не можна допустити.

В української мови велике майбутнє, і допускати кардинальні зміни – значить звертати з того шляху, на якому ми знаходимося зараз.

Мені здається, що необхідно тримати нинішній рівень, не допускаючи новизни і не робити занадто високих вимог до чистоти мови. Зовсім «чистим» мова вже стати не може, оскільки ненормативна лексика і «феня» – давно невід’ємна частина розмовного стилю. Але припущень більше робити не можна, потрібно зараз все чітко розмежувати і розставити по місцях.

Наша мова – це наше майбутнє, і ми повинні уважно стежити за тим, що відбувається в мовному середовищі. І ми зобов’язані зберегти її для наших нащадків в ім’я наступності поколінь і пам’яті роду.

Посилання на основну публікацію