Твір на тему «Цих днів не змовкне слава»

У 1941 році почалася війна. Навряд чи в цей рік серед людей були бажаючі померти, втратити улюблених або потрапити в полон. Війна була зовсім веселим і не простим подією для нашої країни. На це величезне поле битви сипалися мільйони куль, мільйонами падали тіла, океанами лилися сльози, і здавалося, що кінця цьому пеклі не буде ніколи.

На загибель йшли люди різного віку, і коли розумієш це, стає страшно. Діти, юнаки і дівчата, зрілі люди! Ті, кому було і 12, і 15, і 18, і 25, і ті, кому було 40 років! Війна не щадила нікого з них. І, напевно, Світ сьогодні був би зовсім темним і нестерпним, якби не безстрашність наших людей – тих, хто боровся за свою Батьківщину з дикою силою пораненого звіра. Війна відбирала у цих людей все: сім’ю, друзів, будинок, життя … Все найдорожче – те, чого ніхто не поверне та й просити щось не у кого. А вони стояли. Стояли як стіна, як фортеця, розуміючи, що вони відповідають за весь народ.

Скільки холоду пережили наші ветерани, скільки голоду дізналися їхні діти, скільки порожнечі випробував кожен з них, бачачи, як спалюють будинки, не знає ніхто. Але якщо сьогодні подумати про це, хоч спробувати уявити на їхньому місці себе, стане ясно: не знайдеться таких же Великих людей, які в разі схожою війни здійснять те, що зробили ветерани Великої Вітчизняної – подвиг!

І з року в рік настає свято, гримить салют, звучать пісні перемоги, тяжким тягарем лягають спогади, коли звучить хвилина мовчання. А життя і епоха будуть нові, побудовані на кістках і крові не повернулися солдатів. Хіба можуть люди забути про це? Я думаю що ні. Як би не змінювалася наша Україна, у неї завжди будуть люди, які пам’ятають і шанують ті події. Слава воїнів, слава перемоги не помре в серцях людей навіть через століття.

Посилання на основну публікацію