Твір “Маленькі люди в романі «Злочин і кара»”

Невтішним прізвиськом «маленькі люди» в творах не тільки Достоєвського, а й багатьох інших російських письменників звуться володарі вкрай скромного доходу, часом знаходяться в досить скрутному матеріальному становищі; вони ображені долею і оточуючими, мусять відмовляти собі і приниження.

У романі «Злочин і кара» до числа «маленьких людей» відноситься і головний герой – Родіон Раскольников, якого на початку розповіді читач знаходить в самому поганому стані не тільки в матеріальному, але і духовному плані: саме потреба штовхає його на злочин, саме гроші він вважає якщо не головною, але однією з головних рушійних сил в панівної системі світобудови. Прагнучи допомогти нужденним, скривдженим, ображеним, він вирішується на вбивство, проте, як ми знаємо, воно нікому не приносить добра і щастя: Родіон зносить багатство під камінь, а тяжкість скоєного і провину за нього приймає на себе – жертва, по безглуздості здатна змагатися з жертвою Сонечки. Кінцева мета Раскольникова досягнута не була, і не може бути досягнута, але якщо це так – що ж може виправдати засоби?

Сім’я Раскольникова також зараховується до тих самих приниженим і ображеним, за щастя і право на яке так люто і самовіддано бореться головний герой: Пульхерія Олександрівна, яка припадає Родіону рідною матір’ю, живе на скромну пенсію і невеликий заробіток з дрібної роботи, а сестра Дуня терпить знущання багатих Барінов, будучи простий гувернанткою. Вони змирилися зі своєю долею і не дивляться в небо на журавлів, синиця в руках для них – багатство, яке слід берегти і плекати. Роль «маленьких людей» надійно вкоренилася в їхньому вигляді і манері поведінки, маска смирення стала вже їх істинним обличчям – чи добре це, чи навпаки, гідне осуду, рішенням насправді чи належить.

Дещо іншу сторону людського відчаю представляють Мармеладови, незважаючи на цукрову прізвище живуть далеко не солодким життям. Глава сімейства Семен Захарович здається, програє бій самої долі і стає одним з тих жалюгідних обивателів, які, за своєю природою будучи людьми непоганого і навіть доброчесного характеру, не намагаючись навіть підняти руки в жесті захисту, покірно приймають удари, підставляючи при цьому другу щоку. У трясовину відчаю і безвиході він тягне з собою і дружину, Катерину Іванівну. Нужда штовхає старшу дочку Мармеладова Сонечку на відчайдушні вчинки, жертви, не виправдані в більшій мірі ніким з тих, для кого призначалися.

Яскравий приклад бійця являє собою колишній студент Разумихин, один Родіона, що не прогнувшись під вітром обставин і зберіг дух відчайдушний й непокірного сина, що не забуває ніколи про найголовніше, єдиному, що залишилося у «маленьких людей» – надії і просте людське співчуття.

Таким чином, головними дійовими фігурами в романі «Злочин і покарання» є люди збіднілі і зневірені, проте проявляють свої якості при цьому абсолютно різним чином. Саме ця багатогранність особистостей в творі і робить його таким істотним для самосвідомості російського народу і всього людства в цілому.

Посилання на основну публікацію