Твір «Людям пам’ять потрібна, як би важко їм не було з нею …»

Російські письменники увічнили Велику Вітчизняну війну в літературі, щоб ми, їхні нащадки, не забували, які жахи творить з людьми жорстокість і пам’ятали подвиги тих, хто загинув за наше мирне майбутнє.

У повісті Воробйова Костянтина «Убиті під Москвою» письменник розповідає про роті кремлівських курсантів. Це були красені, всі як на підбір, зростанням 183 см. Коли прийшов їхній час відправлятися на лінію фронту, виявилося, що лінія фронту сама рухається їм назустріч. Німці вже під Москвою. Курсанти виявилися під командуванням піхотного полку, тоді-то і виявилося найстрашніше: у юнаків не було ні озброєння, ні боєприпасів. З одними пляшками із запальною сумішшю, гранатами і гвинтівками ці молоді хлопці були готові вийти проти танків загарбника. Але і це вони зробити не встигли, оскільки після першого оборонного бою все гинуть під літаковим обстрілом. Хто не загинув під обстрілом літаків, був знищений фашистськими танками і збройної піхотою. У живих залишилося кілька бійців, які заприсяглися помститися за товаришів і перейнялися жорстокої ненавистю до ворога. Коли з лісу вийшли німецькі танки, головний герой повісті, лейтенант Олексій Ястребов з пляшками запалювальної суміші пішов на них з метою їх підірвати. Це йому вдалося, але від вибуху гинуть його залишилися п’ятеро товаришів.

З повісті «А зорі тут тихі» Бориса Васильєва ми дізнаємося про трагічні долі п’ятьох звичайних дівчат, які потрапили на фронт. У кожної з них – своє горе за плечима. Рита на другий день війни втратила чоловіка, залишила маленького сина матері і пішла на фронт. На очах товариською і веселою Жені розстріляли всю її сім’ю. Ліза – дочка лісника, п’ять років вона доглядала за смертельно хворою матір’ю, але безнадійно. Соня – дівчина їх хорошої сім’ї з великими планами на майбутнє, але свого першого і єдиного коханого теж втратила в цій проклятій війні. Галя – вихованка дитячого будинку, вчилася в бібліотечному технікумі, коли почалася війна. Всі ці дівчата сподівалися на світле майбутнє, мріяли кожна про своє. Фашисти перекреслили всі плани і змусили кожну з них віддати життя за майбутнє інших людей.

Всі люди, про яких йшлося в цих творах, розуміли свій обов’язок перед Батьківщиною і покірно його віддали. Пам’ять про їх доблесті повинна бути вічною. Ми не маємо права забувати про тих, хто помирав, щоб майбутні покоління могли жити.

Посилання на основну публікацію