Твір “Людина, якою я захоплююся”

У житті кожного з нас є людина, від якого ми в повному захваті і захопленні. Якби у мене поцікавилися в ранньому дитинстві, хто для мене найулюбленіший герой, то назвав обов’язково Пеппі Довга Панчоха через її веселого характеру.

Будучи підлітком, я хотів бути схожим на нашого президента, який володіє всіма якостями мудрого керівника нашої країни. І ось, подорослішавши, придивившись уважніше, до своєї мами, зрозумів, що краще її немає на світі, тому що вона поєднувала в собі всі ті риси характеру, якими володіли мої кумири.

Мою маму практично всі шанобливо називають Світлана Володимирівна. Вона працює вчителем російської мови та літератури в школі. Виховавши не одне покоління учнів, які пішли по її стопах, все своє життя не тільки давала необхідні знання та вміння, а й прищеплювала інтерес і любов до художньої літератури. Крім того, не тільки хлопці, а й їхні батьки можуть завжди підійти до неї за мудрою порадою в будь-якій ситуації.

Але, якщо на роботі, вона є досвідченим фахівцем, то вдома мама просто справжній друг і прекрасна господиня. У нашому домі завжди панує чистота і порядок, а на столі смачно приготовлена ​​їжа. У неї багато подружок, які приходять до мами не тільки спокійно поговорити, але і розповісти про свої тривоги і проблеми. Вона завжди їх підтримає, підкаже, як правильно вчинити в тій чи іншій ситуації, і обов’язково розвеселить.

Велика увага матуся приділяє і нам з татом, щодня розпитуючи нас про пройдений дні. У нашій хранительки домашнього вогнища легкий і завзятий характер. З нею завжди цікаво вести розмову на будь-яку тему, тому, що вона ще багато читає і привчає до читання всіх домочадців. До того ж, я захоплююся маминої красою, яку вона ретельно підтримує, займаючись фітнесом і відвідуючи щотижня косметичний салон. На роботі і вдома вона завжди охайна, і зі смаком одягнена. Я дякую їй за те, що вона виховала в мені все ті якості, які стали в нагоді під час навчання в інституті. Я думаю, що якби на світі було б більше таких людей, як мама, то світ став світлішим і добрішим.

Варіант 2

Гагарін – просто мій герой. Він насправді просто герой, так як він поєднує незвичайну сміливість, витривалість з простотою, добротою. А яка у нього усмішка промениста!

Зрозуміло, що в ту епоху все мріяли підкорити космос. Це було щось незвичайне – новий світ. Але мріяти – це одне … Насправді, все трохи побоювалися. Ніхто не знав, як там і що. Як зреагує людський організм. Літали туди собачки. Але людина – не собака. Цей політ людський в космос був нелюдським за своїм героїзму вчинком. Звичайно, кандидатів серйозно готували. І тут, з одного боку, СРСР і США змагалися, хто перший людини запустить в космос, але з іншого обидві держави боялися зганьбитися. І справа ж таке, що таємно, непомітно тести не проведеш. Відправили, так відправили – тут вже може будь-яка дрібниця вплинути …

Юрій сам по собі дуже приємна людина, симпатичний. Навіть видно, що він трохи сором’язливий. Всі бачили кадри, на яких він зав’язує свій шнурок. Це на килимовій доріжці! Таке просте дію, так мило.

У нас в місті є пам’ятник Гагаріну. І він такий милий теж, там перший космонавт не в скафандрі, а просто в сорочці і штанях з букетом квітів. Я знаю, що його дуже полюбив народ всієї Землі. І адже Юрій зумів не пишатися … Цікаво, а він став іншим після польоту? Може, він став ще краще, ніж був.

Я знаю, що він приїжджав до нашого міста, просто спілкувався. Мій дідусь навіть зустрічав його, спілкувався. Дідусь йому екскурсію по місту офіційну проводив. І кращі спогади залишилися. Навіть є фотографія спільна … Тобто Гагарін – не просто так мій герой. Хто дізнавався Гагаріна у нас, так тому він автограф давав, розмовляв з усіма – ніякої охорони, ніякого невдоволення.

Хотіла б я з ними там опинитися на цій прогулянці. Я вважаю, що Юрій герой не просто як пілот і космонавт, а як людина.

Після нього-то все одно в космос захотіли, адже побачили, що нічого такого вже страшного там немає!

Посилання на основну публікацію