Твір “Часи не вибирають, в них живуть”

Плин часу завжди хвилювало не тільки середньостатистичної людини, але й великих мислителів. Мені здається, що рано чи пізно кожен задає собі філософські питання про минуле, сьогодення і майбутнє. Не даремно вважається, що хто не знає свого минулого – той не зможе домогтися успіхів у сьогоденні, адже справжнє нерозривно пов’язане з минулим. Життєві події повторюються із століття в століття, з року в рік, як по спіралі, і треба вміти витягати з подій уроки, щоб не повторювати свої помилки знову і знову. Взаємини людини і часу, в якому він живе, дуже складні – хтось відчуває себе комфортно тут і зараз, а хтось не може знайти собі місце в сучасному світі, де стрімкий біг часу не в силах зупинити жоден з нас.

Разом з промисловим переворотом і переходом від індустріального суспільства до інформаційного змінилося життя людини – більше немає місця спокійного, розміреного існування – світом правлять ті, хто зумів пристосуватися до нових обставин і витягти з них вигоду, а ті, хто не встиг пристосуватися, залишаються ні з чим.

Згадаймо п’єсу А.П. Чехова «Вишневий сад», де показані герої минулого і майбутнього, а час – основний компонент твору. Раневська і Гаєв – представники минулого, у них не виходить прийняти нові порядки, а майбутнє їх мало хвилює. Все їхнє життя в даний момент зосереджена лише на порівняннях сьогодення з минулими днями, і явно не на користь першого. Зрештою, вони втрачають свій улюблений вишневий сад – таким чином автор показав безпорадність тих, хто подумки живе в минулому. У протиставлення цим героям перед нами постає Лопахін – ділок, людина рішуча. Можливо, йому не зрозуміти тонку душевну організацію Раневської, в його житті немає місця романтиці і глибоким почуттям, зате його підприємливість, активність і кмітливість роблять його новим господарем вишневого саду.

Петя Трофимов і Аня – теж представники майбутнього. Вони з надією і вірою дивляться в завтрашній день, звинувачують аристократію в неробстві і бездіяльності, а в зростаючому класі буржуазії бачать майбутнє країни. Трудитися, приносячи користь собі і суспільству – ось ключик до щастя, на думку молодих людей. Саме Петя в цьому творі – той герой, який зумів тверезо оцінити час, в якому він жив, подивившись з боку на навколишній світ. Мені здається, що письменник не випадково залишає відкритим фінал п’єси – майбутнє для нас закрито, залишається лише з вірою і надією дивитися вперед, думаючи про завтрашній день.

На жаль чи на щастя, ми не в змозі вибрати час, в якому нам жити. 21 століття диктує нам свої умови, часом жорстокі і несправедливі. Слідувати їм беззаперечно або шукати свій тернистий шлях – особистий вибір кожного з нас, але головне, до чого варто прагнути – гідно винести всі перешкоди, уготовані долею, і не загубитися в часі, стрімкий біг якого не щадить нікого.

Посилання на основну публікацію