1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Твори
  3. Сюжет і композиція роману “Євгеній Онєгін”

Сюжет і композиція роману “Євгеній Онєгін”

Новаторство Пушкіна в області жанру зумовило і своєрідність композиції роману, яка будується на переплетенні сюжетних і позасюжетних елементів.

Автор легко переходить від розповіді до ліричних відступів, що створює враження невимушеної розповіді, довірчої бесіди з читачем. Деякі дослідники відзначають, що цей прийом побудови допомагає створити відчуття спонтанності, як ніби роман не написаний за чітким планом, а розказаний.

Сам Пушкін говорив про це так: «далечінь вільного роману», – стверджуючи своє авторське право на свободу вибору.

Пушкін свідомо відмовляється від деяких традиційних елементів, таких, як вступ із зверненням до музи – наприкінці сьомої глави є пародія на нього:

Так, до речі, тут про те два слова:

Співаю приятеля младого

І безліч його примх.

Благослови мою довгу працю,

О ти, епічна муза!

І, вірний посох мені вручивши,

Не дай блукати мені навскіс і криво.

Він опускає цілий ряд подій в житті героїв, наприклад весілля Тетяни, і традиційна розв’язка, яка повинна завершити сюжет, відсутня.

Все це Пушкін робить з метою підкреслити правдоподібність розказаної історії: в реальному житті немає вступів і епілогів, якісь події залишаються нам невідомими, але ми продовжуємо жити далі, як це роблять Онєгін, Тетяна та інші герої роману після його завершення.

Проте композиція роману чітка і ретельно продумана.

Він будується на основі двох сюжетних лінії, одна з яких обривається в середині твору.

  • Перша сюжетна лінія: Онєгін – Тетяна; її зав’язка – знайомство Онєгіна з Тетяною – відбувається лише в III главі.
  • Друга сюжетна лінія: Онєгін – Ленський; її зав’язка в II главі – знайомство Онєгіна з Ленським – йде відразу після розгорнутої експозиції, яку представляє собою I глава.

У VI розділі, де відбувається дуель і смерть Ленського, друга сюжетна лінія досягає кульмінації, за якою відразу слідує розв’язка. Розв’язка першої сюжетної лінії відбувається наприкінці роману – в останній, VIII главі.

Особливість обох розв’язок полягає у тому, що обидві вони позбавлені визначеності: після розповіді про смерть Ленського на дуелі автор описує два можливих шляхи цього героя. А Онєгіна після пояснення з Тетяною в останній главі Пушкін «залишає» «в хвилину, злу для нього», що означає відкритий фінал роману.

Основний принцип організації роману – симетрія і паралелізм.

Він має «дзеркальну» структуру: у центрі стоїть сцена вбивства Ленського, а окремі епізоди і деталі попарно паралельні.

У першій частині твору Онєгін їде в село з міста і Тетяна закохується в нього, пише лист з признанням, а він лише читає настанови «бідної Тані»; у другій частині – Тетяна приїжджає із села до столиці, де зустрічає Онєгіна, будучи заміжньою пані, і вже Євген закохується в неї, у свою чергу пише їй листа, а вона йому відмовляє і теж докоряє йому.

Перегукуються також і деякі деталі:

  • опис сільського і міського кабінетів Онєгіна;
  • книги, які читає він в місті і селі;
  • образи, які  виникають у сні Тетяни (чудовиська, серед яких з’являється Євген, який вбиває Ленського);
  • співвідносні з зображенням гостей на її іменинах;
  • наступні події, які пов’язаними з дуеллю.

Роман також має «кільцеву» побудову: він починається і закінчується зображенням життя героя в Петербурзі.

Система персонажів теж має впорядковану структуру.

Головний принцип її побудови – це антитеза. Наприклад, Онєгін протиставлений:

  • Ленському (як байронічний герой – романтику-мрійнику);
  • Тетяні (як столичний денді – проста російська дівчина);
  • вищому світу (хоч він і типовий молодий чоловік, але вже втомлений від порожніх розваг);
  • сусідам-поміщикам (як аристократ зі столичними звичками – сільським жителям-поміщикам).

Тетяна протиставлена:

  • Ользі (остання занадто порожня і легковажна порівняно з героїнею, яка «любить не жартома»);
  • московським панночкам (вони говорять їй про свої «сердечних таємниці», моду, наряди, тоді як Тетяна зосереджена на відокремленрсті внутрішнього життя);
  • світським красуням («без цих маленьких кривлянь, без наслідувальних витівок …»).

Дуже важливо відзначити, що автор протиставляє і порівнює відтінки, деталі одних і тих же якостей (що також характерно для реального життя), це не класичні або романтичні літературні кліше:

  • добрий – злий;
  • порочне – доброчесне;
  • банальний – оригінальний і т. д.

Прикладом можуть служити сестри Ларіни: і Ольга, і Тетяна – природні, милі дівчата, які закохалися в блискучих молодих людей. Але Ольга легко змінює одну любов на іншу, хоча зовсім недавно була нареченою Ленського, а Тетяна любить одного Онєгіна все життя, навіть вийшовши заміж і опинившись у вищому світі.

Достовірність, яка відбувається в романі, підкреслюється й за допомогою вставок тексту, чужорідного по відношенню до авторського:

  • листів Тетяни та Онєгіна;
  • пісень дівчат;
  • віршів Ленського.

Частина з них відрізняється іншої строфікою (написана не «онєгінською строфою»), має окрему назву, чим не тільки виділяється із загального тексту роману, але й надає йому «документальність».

Основна композиційна одиниця роману – глава.

Кожна нова глава – новий етап у розвитку сюжету. Але це не заважає Пушкіну несподівано перервати якусь із глав, покидаючи на час героїв, але не руйнуючи при цьому план твору: кожна глава присвячена якій-небудь певній темі, як, наприклад, четверта глава – відмова Онєгіна, нещастя Тетяни та взаємне кохання сестри, а п’ята – іменин.

Це дозволяє:

  • з одного боку, розставити своєрідні авторські акценти;
  • з іншого – зацікавити читачів (адже роман публікувався спочатку окремими главами в міру їх написання);
  • з третього – кинути виклик літературним умовностям: «закінчу після як-небудь», – говорить Пушкін, перериваючи III главу «на найцікавішому місці»: зустрічі Тетяни з Онєгіним після отримання ним листа з освідченням у коханні.

Більш дрібною композиційною одиницею є строфа: вона також, зазвичай, містить завершену думку, а порушення цього створює додатковий акцент. Але в будь-якому випадку кожна строфа представляє собою певний елемент руху сюжету.

Позасюжетними композиційними елементами є ліричні відступи, але вони все ж, як правило, пов’язані з сюжетом (наприклад, ліричний відступ про минулу юність в VI главі пов’язаний зі сценою дуелі і смерті Ленського).

Часто ліричні відступи починають або закінчують главу (наприклад, знаменитий відступ про пушкінську Музу на початку VIII глави), з’являються перед кульмінаційними моментами сюжету:

  • перед поясненням в саду в кінці III глави;
  • перед сном Тетяни;
  • перед дуеллю.

Іноді ліричні відступи заміщають сюжетний час (у VII главі відступ про війну з Наполеоном даний «замість» опису шляху повозки Ларіних по Москві).

Нарешті, ліричні відступи можуть містити звернення до читача, що дозволяє зробити плавний перехід від ліричної до епічної частини роману.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Твір 1 травня