Рецензія на п’єсу «Лихо з розуму»

О. С. Грибоєдов в 1823 році написав перший варіант п’єси «Горе розуму», але на цьому письменник не зупиняється, і вже через рік з’являється інша версія, відома всім нам як родоначальниці самобутньої російської драми.

Суть п’єси в самій назві: людина поплатився за інтелектуальну перевагу над суспільством. Твір зворушує своєю правдоподібністю, починаєш співпереживати освіченій герою, тому що бачиш чимало аналогічних випадків в реальності. Люди, як правило, не приймають тих, хто прагне їх змінити. Найвідоміший приклад тому – Ісус Христос. Його жертва хоч і породила релігійне вчення, але нічому не навчила його послідовників. Саме над цим розмірковує автор: черговий месія вигнаний. Однак з цього жертвопринесення починається новий виток історії: діяльних і розумних Чацких ставало все більше, і вони змінили Росію.

Повернемося до п’єси. Прогнила аристократія, яка тільки й може, що ходити на прийоми, не в змозі подумати про справедливість суджень Чацького. Софія також нездатна оцінити глибину його думок, тим болючіше Олександру розлучатися з ілюзіями. Заради того щоб звернути її в свою віру, врятувати її, він і викриває вищий світ, але все марно. Думки її опошлювалися, розум притупився. Можна сказати, що Чацький просто напросто не може застосувати розум за призначенням. Про це говорить і Пушкін у своїй рецензії на твір: герой дурний, раз намагається метати бісер. Однак вища його призначення виконано: він сіє смуту в рядах московських дворян. Можливо, скандал на прийомі протверезить молоде покоління і направить їх ще не загублені сили в потрібне русло.

Що ж нового привніс О. Грибоєдов в жанр класичної комедії у віршах? Письменник відмовляється від єдності дії, він показує читачеві відразу дві конфліктних ситуації: Чацький і засланні ( «століття нинішній» і «століття минулий») і Чацький, Тюрмі і Софія (любовний конфлікт). Оригінальною рисою твору є те, що в ньому немає як таких позитивних або негативних героїв, вони мають як хороші, так і погані риси характеру, тобто драматург знову нехтує канонами класицизму.

Мабуть, це саме цитоване твір з російської класики. Кожна фраза – афоризм, який живе власним життям. Те ж можна сказати і про героїв, типажі яких актуальні й досі. Все це незмінно привертає глядачів у театри, де в черговий раз йде «Лихо з розуму».

Посилання на основну публікацію