Образ Софії в комедії «Лихо з розуму»

Комедія великого російського драматурга А. С. Грибоєдова «Лихо з розуму» була написана ще в 1824 році. Але досі проблеми, які зачіпає автор у своєму творі, залишаються актуальними, суперечки навколо подій і персонажів комедії не вщухають. У той час як багато інших творів класиків російської літератури вже вивчені, розкрито проблеми та визначено типи персонажів, комедія «Лихо з розуму» затребувана і в наш час. Не випадково І. А. Гончаров порівнює її зі столітнім старцем, «біля якого, відживши по черзі свою пору, вмирають і валяться, а він ходить бадьорий і свіжий …».
У комедії немає однозначно дурних і розумних, злих і добрих, поганих і хороших персонажів. Грибоєдов створив дуже багато цікавих, складних і різнобічних образів, одним з найзагадковіших з яких є Софія Фамусова. Багато критики й літературознавці говорять про її загадці, яку не зміг розгадати навіть Пушкін, чия оцінка образу Софії була дуже суперечливою: від лайливої, образливої до загадкової: «російська княжна».
З одного боку, називаючи свою героїню Софією, автор показує, що героїня розумна або навіть мудра, адже її ім’я в перекладі з грецького означає «мудра». І це дійсно так: вона добре розбирається в людях. Читаючи діалог Софії з Чацький, викривачем і критиком суспільства, ми розуміємо, що вона колись розділяла його погляди на людей і суспільство в цілому, бачила всі їх недоліки і забобони. Але вона не впадає в полум’яні викривальні промови, не критикує нетактовно оточуючих. «Помітно, що на всіх ви жовч вилити готові», – говорить Софія Чацькому. Вона прекрасно розуміє, що її оточує те суспільство, в якому вона жила, живе і буде жити, і нерозумно протестувати проти його устоїв.
Отже, Софія видається надзвичайно суперечливим персонажем: з одного боку, вона здається розумною, незвичайною, яскравою дівчиною, яка вміє глибоко переживати і відчувати. З іншого боку, саме Софія перша засуджує Чацького і оголошує його божевільним. Грибоєдов не дає Софії прямих оцінок, надаючи читачеві право самому вирішити, як сприймати її вчинки.
Характер Софії яскраво проявляється в її відношенні до любові. У п’єсі складається своєрідний любовний трикутник: тюрмі, Чацький і Софія. Крім того, на руку Софії претендує Скалозуб. Читач судить про внутрішній світ Софії насамперед по тому, як вона ставиться до цих героїв.
Найвдаліша партія для Софії – Скалозуб. Влучну характеристику дає йому засланні: «І золотий мішок, і мітить в генерали». Однак у розмові з Чацький Софія ясно дає зрозуміти, що Скалозуб її не цікавить. «Герой не мого роману», – вимовляє Софія фразу, що стала крилатою. Такий вибір характеризує її позитивно: Софія розуміє, що гроші й чини не головне перевага особистості – вона шукає в людині внутрішні гідності.
Дивно, що ідеалом для Софії не є і Чацький, хоча вона цінує в ньому обдарованість, оригінальність мислення: «Розумний, гострий, красномовний». Однак різкість висловлювань і їдка іронія Чацького відштовхують героїню: «Не людина! Змія! »Дивно те, що навіть, по суті, зраджуючи Чацького, називаючи його божевільним, Софія розцінює свій вчинок як справедливе покарання. «Сподобалося ль на себе приміряти?» – Подумки запитує вона того, хто раніше «в блазні виряджав» інших. У Софії виявляється занадто мало такту і душевної чуйності, щоб зрозуміти і оцінити духовну драму Чацького.
Взірцем високої моральності й духовної глибини стає для Софії Молчалин. У цьому полягає своєрідний художній парадокс комедії: Софія приписує Молчалину всі ті якості, які мріє знайти в коханій людині, і бачить у будь-яких його вчинках прояв внутрішньої краси. Вибір Софії знову ж важко оцінити однозначно: з одного боку, він свідчить про відсутність проникливості, про невміння відрізняти справжню красу від неправдивої. З іншого боку, Софія не може і припустити, що Молчалін – лицемір, вона щиро вірить в його любов і благородство. Це говорить про її чесності, внутрішній чистоті і довірливості. Зрештою, саме моральність – головне якість, яка цінує в тюрмі Софія. «Услужлів, скромний, тихий, ні слова вільного» – таке сприйняття Молчалина Софією. Проблема Софії в тому, що Молчалін – всього лише образ, створений нею самою. Справа в тому, що ті часи була дуже популярна зарубіжна література, особливо французькі любовні романи, в яких створювався образ тихого і лагідного коханця.
Необхідно відзначити також те, що в образі Софії оригінально трактується основна тема комедії – тема розуму. Софія по-своєму оцінює розум Чацького: чи такий розум «сімейство ощасливить»? Можна зробити висновок, що Софія шукає в людині, насамперед, «розум серця», тобто здатність до любові, ніжності, самозречення. Героїня засуджує Чацького за те, що його розум спрямований на викриття вад суспільства. Їй ближче християнські ідеали смиренності й людинолюбства. Треба відзначити, що обранець Софії бідний, це знову ж співвідноситься з християнськими принципами любові до всіх людей, незалежно від їх матеріального становища.
Таким чином, Софію, напевно, не можна однозначно зараховувати ні до позитивних, ні до негативним героям. Захоплюючись вигаданої моральністю Молчалина, Софія зраджує прямодушного і благородного Чацького. Незважаючи на це, наївну і палку Софію можна порівняти з самовідданої і недосвідченою Тетяною Ларіної. Не дарма навіть проникливий Чацкий вигукнув: «Хто розгадає вас!» На суперечливість образу Софії в свій час звернув увагу Гончаров і по-своєму розкрив її загадку.
На думку Гончарова, Софія – сильна дівчина, з великими задатками, однак виховання і життя в московському суспільстві зробили свій вплив на формування її характеру. Грибоєдов ретроспективно вибудовує історію дорослішання Софії: виховання гувернанткою, поїздки на Кузнецький міст і читання сентиментальних французьких романів. «І танцям, і співу, і ніжностей, і зітхань» – ось чого з дитинства вчили Софію. Атмосфера лицемірства і брехні панує у всій світській Москві. Софія мимоволі звикає до принципів життя фамусовского суспільства, звідси її невміння розбиратися в людях і нечутливим, виявлена стосовно Чацкому. Гончаров також помітив, що в кінці комедії Софії дістається свій «мільйон терзань».
Важко сказати, як оцінював Софію сам Грибоєдов, бути може, письменник навмисно зробив її образ таким неоднозначним. Як справжній художник, Грибоєдов відбив складну і суперечливу людську особистість. Загадка Софії живо хвилює розуми читачів, і, напевно, в цьому одна з причин дивовижної чарівності всієї п’єси.
Безсумнівно, у Софії величезний особистісний потенціал. Вміння бачити і відчувати людей, тактовність, правильне поводження з людьми, вміння переживати й любити роблять з статичного персонажа особистість, характеризують Софію виразно з позитивного боку. Але, можливо, «загадка» Софії полягає саме в тому, що їй не вдалося до кінця розкритися, проявити свої найкращі риси. Я вважаю, що суспільство зіпсувало її. На відміну від Чацького, Софія не покидала рідного дому, вона виросла тут, в оточенні прагнуть до чинів, «мужів-хлопчиків, чоловіків-слуг» і їх «господинь». На жаль, бачачи панування дружин над своїми чоловіками, читаючи дурні романи, загалом, під впливом оточення Софія стає частиною так званого «фамусовского суспільства».

Посилання на основну публікацію