1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Твори
  3. Напрямок та жанр твору «Євгеній Онєгін»

Напрямок та жанр твору «Євгеній Онєгін»

«Євгеній Онєгін» – перший російський реалістичний СОЦІАЛЬНО роман, причому, що істотно, що не прозаїчний, а роман у віршах. Для Пушкіна принципово важливим при створенні цього твору був вибір художнього методу – не романтичний, а реалістичного.

Починаючи роботу над романом у період південної посилання, коли у творчості поета панує романтизм, Пушкін незабаром переконується в тому, що особливості романтичного методу не дають можливості вирішити поставлене завдання. Хоча в жанровому відношенні поет певною мірою орієнтується на романтичну поему Байрона «Дон Жуан», він відмовляється від однобічності романтичної точки зору.

Пушкін хотів показати у своєму романі молодої людини, типового для свого часу, на широкому тлі картини сучасного йому життя, розкрити витоки створюваних характерів, показати їхню внутрішню логіку і взаємозв’язок з умовами, в які вони потрапляють. Все це призвело до створення справді типових характерів, які проявляють себе в типових обставинах, що відрізняє саме реалістичні твори.

Це ж дає право називати «Євгенія Онєгіна» соціальним ратному, тому що в ньому Пушкін показує дворянську Росію 20-х років XIX століття, піднімає найважливіші проблеми епохи і прагне пояснити різні соціальні явища. Поет не просто описує події з, життя звичайного дворянина; він наділяє героя яскравим і одночасно типовим для світського суспільства характером, пояснює походження його апатії і нудьги, причини його вчинків. При цьому події розгортаються на настільки детально і ретельно виписаному матеріальному тлі, що «Євгенія Онєгіна» можна назвати і соціально-побутовим романом.

Важливо при цьому й те, що Пушкін піддає уважному аналізу не тільки зовнішні обставини життя героїв, а й їхній внутрішній світ. На багатьох сторінках він досягає надзвичайного психологічного майстерності, що дає можливість глибше зрозуміти його персонажів. Ось чому «Євгенія Онєгіна» можна з повним правом назвати і психологічним романом.

Його герой змінюється під дією життєвих обставин і стає здатним на справжні, серйозні почуття. І хай щастя обходить його стороною, так часто буває в реальному житті, але він любить, він переживає – ось чому образ Онєгіна (Не условноромантіческого, а справжнього, живого героя) так вразив сучасників Пушкіна. Багато в собі і в своїх знайомих знаходили його риси, як і риси інших персонажів роману – Тетяни, Ленського, Ольги, – настільки вірним було зображення типових людей тієї епохи.

У той же час в «Євгенії Онєгіні» є й риси любовного роману з традиційним для тієї епохи любовним сюжетом. Герой, втомлений від світла, їде подорожувати, знайомиться з дівчиною, яка закохується в нього. За деякими причин герой або не може її любити – все закінчується тоді трагічно, або відповідає їй взаємністю, і, хоча спочатку обставини їм заважають бути разом, все закінчується добре. Примітно, що Пушкін позбавляє таку історію романтичного відтінку і дає зовсім інше рішення. Незважаючи на всі зміни, які відбулися в житті героїв і призвели до виникнення взаємного почуття, вони в силу обставин не можуть виявитися разом і змушені розлучитися. Таким чином сюжетом роману надається явна реалістичність.

Але новаторство роману полягає не тільки в його реалістичності. Ще на початку роботи над ним Пушкін у листі П.А. В’яземському зазначав: «Я тепер пишу не роман, а роман у віршах – диявольська різниця». Роман як епічний твір, припускає відстороненість автора від описуваних подій і об’єктивність в їх оцінці; віршована ж форма підсилює ліричне начало, пов’язане з особистістю творця. Ось чому «Євгенія Онєгіна» прийнято відносити до ліро-епічним творам, в яких поєднуються особливості, притаманні епосу і лірики. Дійсно, в романі «Євгеній Онєгін» є два художніх пласта, два світи – світ «епічних» героїв (Онєгіна, Тетяни, Ленського та інших персонажів) і світ автора, відбитий в ліричних відступах.

Ліричні відступи – це композиційно-стилістичний прийом, що полягає у відхиленні автора від сюжетного оповідання та введення прямої авторської мови. Вони створюють образ автора як живого співрозмовника, оповідача і розмикають світ оповіді зовні, вводячи додаткові, що не відносяться до сюжету теми. У «Євгенії Онєгіні» ліричні відступи складають значну частину – майже третина його обсягу. Ліричні відступи виконують у романі численні функції: позначають межі романного часу і заміщають сюжетне оповідання, створюють повноту зображення, характерну для «енциклопедії» і дають авторський коментар до подій. Саме ліричні відступи вводять авторське «я», дозволяють вести своєрідний діалог з читачами. Створюючи дистанцію між автором і героєм, вони дозволяють Пушкіну встати в позицію об’єктивного дослідника по відношенню до зображуваних подій і героям, що необхідно в реалістичному творі.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Твір «Урок миру»