Напрямок та жанр роману “Герой нашого часу”

«Герой нашого часу» – перший в російській прозі реалістичний соціально-психологічний та морально-філософський роман про трагедію непересічної особистості в умовах Росії 30-х років XIX століття. Внаслідок того, що «Герой нашого часу» писався тоді, коли роман як жанр в російській літературі ще не сформувався остаточно, Лермонтов спирався в основному на досвід Пушкіна і західноєвропейські літературні традиції. Вплив останніх виразилося в рисах романтизму «Героя нашого часу».

Риси романтизму в романі «Герой нашого часу» полягають в особливій близькості автора і героя, ліризмі оповіді, пильній увазі до «внутрішньої людини», неясності минулого героя, винятковість його натури і багатьох ситуацій, близькості сюжету «Бели» романтичним поем («Демонові» ) і підвищеної експресивності стилю, що особливо відчувається в «Тамані». Так, образ Печоріна оповитий ореолом загадковості аж до исповедальной другої частини роману, коли ситуація більш-менш прояснюється. Ми можемо лише припускати, які життєві обставини вплинули на формування його характеру, з якої причини він опинився на Кавказі і т.д.

Однак «Герой нашого часу» – це в основі своїй реалістичний твір. Перш за все, реалістичні тенденції в романі пов’язані з об’єктивністю авторської позиції по відношенню до героя, в чому роман Лермонтова має схожість з пушкінським «Євгенієм Онєгіним». Очевидно, що Печорін і Лермонтов не одне і те ж обличчя, хоча вони і ближче один до одного, ніж Онєгін і Пушкін. У передмові до роману Лермонтов підкреслює цю думку: «..Другіе ж дуже тонко помічали, що автор намалював свій портрет і портрети своїх знайомих … Стара і жалюгідна жарт!»

Реалізм роману полягає також у постановці найважливіших проблем сучасності та створенні образу «героя часу», типового представника епохи – «зайвої людини». Реалізм роману виявляється і в прагненні автора психологічно достовірно і точно пояснити особливості натури героя, зв’язавши їх з умовами навколишнього життя. При цьому типовістю володіють і інші – другорядні – персонажі роману. Відносини особистості і суспільства відтворюються в ньому у всій їх складності та суперечливості. Дійсність постала тут різними своїми сферами, різними типами побуту, характерів і з різних точок зору.

Жанрова специфіка твору Лермонтова також виявилася незвичайною і нової. Особливу унікальність жанрової природі цього твору додає поєднання рис реалізму соціально-психологічного роману та романтизму, який проявляється в його побудові та стилістиці. Вже Бєлінський говорив про те, що «Герой нашого часу» – цілісний твір, хоча воно і було складено з окремих повістей і оповідань. Вперше в російській літературі воно об’єднало соціально-психологічну та морально-філософську проблематику. Для філософсько-психологічного проникнення в природу «героя часу»

і знадобився синтез оповідних жанрів: шляхові записки, нарис, новела, психологічна і філософська повість, щоденники, сповідь. Жодна з цих форм, окремо взята, що не була достатня для пояснення суперечливої природи сучасної людини. Перша частина роману – повість «Бела» – за жанром близька колійним записок, «Максим Максимович» являє собою розповідь. «Тамань» – романтична новела з авантюрним сюжетом і несподіваною кінцівкою, а найбільша частина «Княжна Мері» – психологічна повість. Завершує твір філософська повість «Фаталіст», в якій, за законами жанру, сюжет підпорядкований розкриттю філософської ідеї. Крім того, «Передмова до« Журналу Печоріна »є вставним« документом », необхідним для подальшого розвитку оповідання про героя, а сам« Журнал Печоріна »являє собою своєрідний щоденник, що складається з декількох частин, в яких герой говорить про різні епізоди зі свого життя .

Ще одну відмінну жанрову особливість роману Лермонтова визначають слова з авторської передмови: «історія душі людської». Вони показують свідому установку на відкритий психологізм твору. Ось чому «Герой нашого часу» – перший психологічний роман у російській літературі, хоча психологізм був притаманний і іншим творам, що з’явилися раніше, як, наприклад, роману «Євгеній Онєгін». Завдання, яке поставив перед собою Лермонтов, полягала не стільки в зображенні зовнішнього життя Печоріна, його пригод, хоча такий елемент авантюрності тут теж присутня. Але головне – показати внутрішнє життя і еволюцію героя, для чого використовуються найрізноманітніші засоби, серед яких не тільки монологи, діалоги, внутрішні монологи, психологічний портрет і пейзаж, але і сама композиція твору.

Author: Олександр
Фанат своєї справи і просто крутий чувак.