Міні-твір на тему «Чому важливо співчувати іншому?»

Співчуття … Співчуття … Якщо задуматися над глибинним змістом цих синонімів, то можна побачити в структурі цих слів такі частини як «страждання» і «почуття». А приставка, яка є в цих словах, пропонує нам стати не просто поруч, а на місце людини, яка страждає, і відчути всю тяжкість його страждання. Просто це? На мій погляд, дуже складно.

Дійсно, співчувати іншій людині іноді буває дуже складно, якщо, звичайно, говорити про активну участь в житті близької. Але і дуже важливо! Причому це важливо не тільки для потребує допомоги, але і для проявляє співчуття. Чому? Та тому, що важким тягарем ляже гріх на душу людини, який пройшов повз бездомного, не допоміг літньому, чи не простягнув руку допомоги опинився в біді.

Може, тому і перекладається на всі мови світу російська класична література, що вчить вона саме активної участі в житті інших, які потрапили в скрутну ситуацію. Як тут не згадати Соню Мармеладова з роману Федора Михайловича Достоєвського «Злочин і кара». Саме Соня, сама потребує допомоги, направила на шлях істинний оступився Родіона Раскольникова. Очевидно, що Достоєвський, письменницької рукою спрямовуючи Соню супроводжувати Раскольникова на каторгу, таким чином допомагає і героїні зняти з душі тяжкий гріх продажу власного тіла заради порятунку сім’ї. Чиста душа і совість Соні, тому що вона розділила важку долю коханої людини, не побоявшись тягот каторжної життя.

Але Соня не самотня в своєму вчинку. Історія підказує нам і життєві приклади подібних благородних справ. Давайте згадаємо дружин декабристів. Княгині і графині, вони, не замислюючись, залишили розкішне життя палаців і за покликом люблячого серця вирушили слідом за чоловіками, щоб хоч трохи полегшити їм весь жах каторжної життя. Микола Олексійович Некрасов в поемі «Російські жінки» намалював чарівні образи дворянок, Марії Волконської і Катерини Трубецькой, які вчинили мужній вчинок. Вони відреклися від усіх прав, від багатства, від рідних … Це подвиг в ім’я любові і співчуття.

Підводячи підсумок сказаному, хочеться згадати вірш Миколи Заболоцького:

Не дозволяй душі лінуватися!
Щоб в ступі воду не товкти.
Душа зобов’язана трудитися
І день і ніч, і день і ніч.
А вміння співчувати, співпереживати – це і є величезна праця душі, душі людської!

Посилання на основну публікацію