1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Твори
  3. Людина – цілий світ (Ф. М. Достоєвський)

Людина – цілий світ (Ф. М. Достоєвський)

Людина – цілий світ (Ф. М. Достоєвський). (За романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»)
В устах видатного російського письменника, класика, визнаного не тільки на батьківщині, а й за кордоном, який уособлює російську літературу, Федора Михайловича Достоєвського незвичайно чітко звучать ці пророчі слова про людину. Його герої представляють собою складні характери, переплетення пристрастей і несамовитого прагнення в потемках пройти до світла. Постараємося показати це на прикладі образу Раскольникова, як одного з найяскравіших героїв Достоєвського і, безперечно, самого чарівного «лиходія» у світовій класичній літературі.
З Раскольніковим ми знайомимося на першій сторінці роману і його внутрішній світ показаний в романі з досконального подробицею. На перший погляд, молода людина задавлений бідністю, життям і за допомогою злочину намагається виправити своє соціальне становище. Однак епітет «німецький капелюшник», що виник в романі не випадково, дещо змінює кут зору авторського сприйняття. Герой не такий, як усі, а точніше, вважає себе абсолютно особливим. «Даруйте, хто ж зараз на Русі себе Наполеоном не вважає?» – Запитує слідчий Порфирій Петрович, людина по розуму якщо не перевершує, то явно не поступається головному героєві.
Ще один момент. Вирішивши вбити стару, Родіон тим самим наштовхує читача на буквальне сприйняття слова «злочин» у назві роману. Звернемо увагу на обсяг роману до і після вчинення злочину в сюжеті. До – письменник нам підносить факти, що викликають негативне ставлення до старої, побуті головного героя, моторошним обставин життя його сім’ї та оточення. Однак після злочину обстановка ще більше нагнітається, спливають досі непримітні подробиці світогляду головного героя, що дозволяють читачеві уявити собі, як люблячий син, уважний брат, просто добра людина, яким він є для сімейства Мармеладових, може одночасно бути і автором нелюдської теорії про поділ людей на тварюк тремтячих і право мають. Безумовно, в сей теорії є своя правда, оскільки Раскольников – людина захоплюється, неординарний і далеко не дурний – вірить у свою концепцію світобудови. Але життя як спеціально зіштовхує його з людьми і подіями, повністю, на корню суперечать цій теорії.
Хто з героїв тварина тремтяча? Сонечка Мармеладова, яка любить його всією душею, а собою жертвує заради сім’ї? Або ж його сестра Дуня, зганьблена поголоскою? По суті теорії, будь-який, хто не здатен переступити через кров, – тварина тремтяча. Тонка, уїдлива іронія Достоєвського на тлі явного звеличення свого героя дозволяє розглянути ще одну грань в образі Раскольникова. Як він сприймає крах своїх надій і свого марнославства. Що йому найбільшу біль приносить лише усвідомлення своєї неправоти, того, що він помилився. Незважаючи на розум, доброту, здатність до любові, герой Достоєвського обплутаний марнославством, зарозумілістю, гординею. А що ж, якщо не ці якості, від лукавого?
Таким чином, письменник, християнський світогляд якого не потребує коментарів, підводить нас до ключового моменту усвідомлення ідеї твору. У будь-якому людині борються два начала: одне від неба і інше від диявола. Його герой спочатку піддається гріху гордині і марнославства, а далі подібно сніжному кому наростають його гріхи: покалічені долі слідують одна за одною. Так, душа Родіона Раскольникова виступає ареною для боротьби горнего і нижчого світів. І письменник постійно дає йому можливість змінити своє ставлення, постійно ставить його перед вибором: піддатися чи на вмовляння марнославства, гордині та інші спокуси або, незважаючи на труднощі, стримати гординю і зберегти свій моральний вигляд. Для Достоєвського чистота помислів набагато важливіше формального проходження нормам моралі. Так, образ Сонечки варто докором всім ханжам, а лиходій Свидригайлов виявляється в кінцевому рахунку самим виразним і порядним персонажем навіть при тому, що Достоєвський не заперечує тяжкості смертного гріха самогубства. Цей герой карає себе сам цілком заслужено і справедливо, ніж мимоволі викликає нашу повагу.
А що ж Раскольников? Поряд з шаленим поривом, коли він кидається на непривабливого франта на бульварі або виступає перед усіма, відкрито звинувачуючи Лужина в підлості, йому не вистачає сміливості визнати свою неправоту. Він не кається у вбивстві, він не бере на себе відповідальність за скоєне, хоча і не може не розуміти його тяжкості. Саме тому, що не відчуває каяття, він зволікає з правосуддям. Отже, і гріхи і чесноти, і зло і добро проявляють себе в одній людській душі. І ця душа є поле битви, вічної битви темних і світлих сил. Достоєвський як геніальний письменник-пророк намічає лінію життя і вказує на результат проходження по ній. Те, що Раскольников змінюється, не випадково. Письменник вірить у початкову перемогу добра, тільки для її зміцнення необхідно пройти безліч важких випробувань, про що він і каже нам в кінці епілогу до роману. Процес в цьому випадку виявляється важливіше результату, тому що по християнського догмату душа спочатку належить Богу, а істинно великий труд – якраз на землі залишатися людиною.

ПОДІЛИТИСЯ: