Ідея і пафос роману “Євгеній Онєгін”

Пушкін назвав роман але імені головного героя – Євгенія Онєгіна, позначивши тим самим особливу значимість цього персонажа у творі. Дійсно, ще в першій «південної» поемі «Кавказький полонений» поет хотів не тільки показати схожого на героїв творів Байрона романтика, характер якого визначає горде самотність, розчарованість, нудьга, песимізм і відчуття своєї винятковості, презирство до людей і загальноприйнятим нормам. Вже тоді Пушкін поставив перед собою більш широку завдання: створити портрет героя часу. «Я в ньому хотів зобразити цю байдужість до життя і її насолод, цю передчасну старість душі, які зробилися відмітними рисами молоді 19 століття», – писав поет. Але це завдання не могла бути вирішена тільки засобами романтизму, а вимагала реалістичного підходу. Ось чому вона й стала центральною тільки в реалістичному романі «Євгеній Онєгін».

Не менш важлива в романі ідея, пов’язана зі створенням першого національного характеру російської героїні. Підхід до неї вже намітився у творчості поетичного «вчителя» і друга Пушкіна Жуковського в його баладі «Світлана». Але рамки романтичної балади не дозволили автору дати розгорнуте пояснення глибинних основ такого характеру. Саме Пушкін в «Євгенії Онєгіні» вперше зумів це зробити, показавши Тетяну не тільки як «російську душею» героїню, але і як ідеал жінки. Для цього треба було представити цей образ в динаміці, розвитку і зіставленні з іншими, що дозволила зробити створена поетом найширша картина життя російського дворянства тієї епохи.

Дворянство в романі «Євгеній Онєгін» представлено неоднорідне. Це, з одного боку, світське суспільство Москви і Петербурга, де формується характер центрального героя, а з іншого – провінційне дворянство, з яким пов’язаний образ героїні роману – Тетяни Ларіної. Ставлення автора до цих верствам дворянства неоднаково і неоднозначно, а відповідно, різна і його оцінка.

Високо цінуючи крутий освічених столичних дворян, розуміючи значення дворянської культури для Росії, автор все ж критично відтворює загальний дух («холодний», «порожній», «мертвущий») московського і особливо петербурзького вищого світу, намальованого в романі. Заради понять «пристойності» світло вбиває в людині будь-які прояви індивідуальності, тому відірване від національного життя світське суспільство – «блискуче» і «безособове», де всіх займає лише «нескладний, вульгарний дурниця». В його зображенні переважає сатиричний пафос.

В описі патріархального побуту і моралі провінційного дворянства також звучать критичні ноти, але не настільки різкі, а тому тут присутній іронія. Кріпосницьківідносини поетом засуджуються, однак загальна оцінка провінційного дворянства пом’якшена за рахунок акценту на їх більш активній способі життя (вони самі ведуть господарство), більшою простоті, природності і терпимості у відносинах. Життя в панській садибі близька до природи, до традицій і звичаїв російського народу, а тому саме тут формується характер національної російської героїні – Тетяни.

Посилання на основну публікацію