Біографія Астрід Ліндгрен

  • Дитинство, юність і переїзд до Стокгольма
  • Заміжжя і перші письменницькі кроки
  • Визнання і успіх
  • Соціально-громадська діяльність
  • Останні роки

Дитинство, юність і переїзд до Стокгольма

14 листопада 1907 на хуторі Нас (Віммербю, Швеція) на світ з’явилася дівчинка, якій судилося стати однією з найбільших шведських письменниць. Звали її Астрід Ліндгрен (повне ім’я – Астрід Анна Емілія).

У родині фермерів Ліндгренів було четверо дітей (Астрід друга). Вони виховувалися в атмосфері любові, добра і уваги, незважаючи на тяготи селянського життя. Пізніше Астрід напише книгу про своє щасливе дитинство і ніжну прихильность її батьків один до одного.

Навчалася Астрід добре. Особливо вдавалась їй творчість. Ще з початкових класів вчителі стали називати її «вімербюнською Лагерлеф».

Після закінчення школи Астрід працювала в місцевій газеті «Wimmerby Tidningen». У 1926 році від головного редактора газети, Акселя Блумберга, вона народила сина Ларса. Пропозицію одруження від Блумберга вона відкинула. Через важке матеріальне становище Астрід залишає Ларса в прийомній сім’ї в Данії, а сама відправляється в Стокгольм на пошуки кращого життя.

Заміжжя і перші письменницькі кроки

У Стокгольмі Астрід проходить курси секретарів і отримує роботу спочатку в конторі Torsten Lindfors (1927), а потім в Королівському автомобільному клубі (1928). Тут вона і познайомилася з майбутнім чоловіком Нільсом Стуре Ліндгреном. Їх шлюб був зареєстрований в 1931 році. Після цього Астрід забрала Ларса до себе, а Стуре його усиновив.

У 1934 році народилася спільна дочка Астрід і Стуре – Карін. Астрід вирішила стати домогосподаркою і присвятити себе дітям, але паралельно домашньому господарству вона писала казки та оповідання для сімейних журналів.

У 1941 році Ліндгрен переїхали в квартиру з видом на Васа-парк (Стокгольм). Тут письменниця прожила до самої смерті.

Визнання і успіх

У 1944 році Астрід написала повість «Брітт-Марі виливає душу», яка зайняла друге місце на літературному конкурсі, проведеному видавництвом «Рабен і Шегрен». Ліндгрен вперше підписує видавничий договір на свій твір.

Уже через рік Астрід зайняла пост редактора дитячої літератури в «Рабен і Шегрен». На цій посаді вона пропрацювала до самої пенсії (1970). Тут же були видані і всі її книги.
Широка популярність приходить до Астрід після видання першої книги з трилогії про Пеппі Довгапанчоху (1945). Через рік з’являється перша частина не менш відомої трилогії про сищика Кала Блюмквіста. Ліндгрен не тільки пише твори для дітей, а й читає їх на радіо (1950-1960-ті роки).

З 1970 року її твори починають екранізувати.

Соціально-громадська діяльність

Завдяки своїй безмежній активній роботі доходи Астрід почали обчислюватися мільйонами крон. Однак вона вважала за краще роздавати гроші тим, хто в них потребує, залишаючи собі лише необхідний мінімум.

У 1976 році Ліндгрен висловила публічний протест проти грабіжницького розміру податку на прибуток, розіславши в популярні газети відкритого листа у вигляді казки про Помперіпоссу з Монтерісманіі.

При нагородженні письменниці Премією миру німецької книготоргівлі (1978), Астрід виступила з промовою проти насильства у вихованні дітей. На той час це був дуже сміливий вчинок.

У 1985 році письменниця виступила проти жорстокого поводження з тваринами на фермах. Її відкритий лист з казкою про корову, яка протестує проти свого тяжкого життя, привернуло увагу правлячих кіл влади. У червні 1988 року парламент прийняв закон, що забороняє жорстоке поводження з домашньою худобою. Він отримав назву Lex Lindgren – на честь письменниці, яка підняла цю тему на суспільний рівень.

Останніми роками

За свою літературну творчість і благодійну діяльність Астрід була нагороджена безліччю державних і міжнародних медалей і премій.

28 січня 2002 року талановита письменниця покинула цей світ, залишивши після себе велику творчу спадщину. Вона похована в Віммербрю.

Через короткий час після її смерті була заснована Премія імені Астрід Ліндгрен, яка присуджується за досягнення в дитячій літературі та включає в себе призові 5 мільйонів крон.

Посилання на основну публікацію