Аналіз вірша «Зимова дорога» Пушкіна

Цей вірш було написано поетом у 1826 році. Поет з великою майстерністю зображує сумну зимову панораму, яка відкривається з самотньо що мчиться по сніговій дорозі трійки. З перших же рядків читач заражається сумним настроєм, навіває впала в сплячку природою. Цьому сприяє і часте вживання епітета «сумний».

Якщо спочатку дзвін дзвіночка і розсіював якось печаль, але з часом вже і це не допомагає, а навпаки, стомлює: «Дзвіночок співзвучний Втомливо гримить». Пісні візника скрашують довгий шлях, але і він, як на зло, переходить до тужливим пісням. Протягом усього погляду не видно ні світла, ні чорної хати, тільки білий сніг біжить на зустріч. Все кругом одягнене в смуток і печаль.
Ліричний герой шукає порятунку від туги в своїх мріях. Сумний настрій поета забувається, коли думки його несуться до милої Ніні, по якій він скучив, і зустрічі, якої поет чекає і не дочекається: «Завтра до милої повернувшись, Я забуду біля каміна, Загляжусь НЕ наочний». Думки про рідний дім, як світло в кінці тунелю.

Але ось замовкає ямщик і думки поета знову повертаються до нудної дорозі, знову монотонний звук дзвіночка і затуманений місячний лик.

Примітно, що в цьому вірші Пушкін виступає не з романтичних позицій, незважаючи на те, що тема дороги – улюблена тема для романтиків. У них дорога символізує постійний рух, свободу, неможливість зупинки, так як це схоже на втрати свободи. Зовсім інше ставлення до дороги у поета проявляється в цьому вірші. Поет неодноразово підкреслює навіває нею нудьгу, тяготиться довгою дорогою і що важливо, прагне до зупинки в затишному домашньому вогнищі. Пушкін абсолютно по-іншому переосмислює тему дороги.

Посилання на основну публікацію