Аналіз вірша «Спогад» Пушкіна

О.С. Пушкін є яскравим представником поетів-ліриків того часу. Заглиблюючись в філософську лірику Пушкіна, не можна не відзначити той факт, що кожен твір унікальне й неповторне.

У вірші «Спогад» простежується одна з улюблених тем автора – тема свободи. Свобода для Пушкіна є найбільшою цінністю в житті, і навіть самим життям. Свобода – можливість пізнати себе. Шедеври пушкінської лірики – дуже складна взаємозв’язок кожного образу, кожної художньої деталі, ритму, інтонації і слів.

Для Пушкіна вірш «Спогад» є свого роду сповіддю перед епохою і поколінням. «Коли для смертного замовкне галасливий день» – галасливий день є символом життєвого шляху. Наділивши слово «день» таким змістом, автор хоче показати, як швидкоплинне і швидкоплинне життя. Репрезентируемая словом «галасливий», «день» як життя набуває негативний відтінок – галас заглушає істину, пориви душі, немов бур’ян, який не дає піднятися і розцвісти молодому квітці.

Шум – та ж метушня, яка розчиняє людину в сьогоденні. «Напівпрозора тінь» приймає сторону заспокоєння душі й умиротворення, стирає межу світла. Думки спрямовані в минуле, сьогодення ж протягом часу рухається в протилежному напрямку. Таким чином, автор представляє життя як книгу, час – написанням рядків, а спогад про минуле – їх читання. І гіркота світобудови полягає у незворотності реального життя, неможливості її змінити.

Що змушує автора відчувати негативні емоції по відношенню до життя. Його обтяжує відсутність праць, що означає безслідно і безглуздість життя перед обличчям неминучості смерті. Якщо герой не потрудився днем ​​- «денної праці», виходить, що він не гідний такої нагороди як переказ сну.

Слово «мерщій» висвітлює тут всебічність поняття життя. Мається на увазі пробудження внутрішньої душевної роботи, пов’язане з зневірою, навіває нічним бездіяльністю. Зворотною стороною ночі є «денний шум», який відриває від думок про безглуздість буття, приводячи в вир життя і діяльності.

Можливо втома від суєтних днів, що не приносять радість і задоволення людині, як особистості народжує «бездіяльність нічний». Пробігаючи по рядках пам’яті, герой оживляє активність совісті ( «змії серцевої докори»), образ якої асоціюється тут з довгим «сувоєм» спогади.

«І гірко скаржуся, і гірко сльози ллю» – ймовірно, причиною скарг і сліз є усвідомлення дійсності, рока подій, яка не збігається з належним, бажаним. Невідповідність реальної картини буття ( «життя» як вона «записана», прожите), і сенсу, про який пам’ятає «змія серцева».

«Бездіяльність нічний» – час самопізнання, коли сенс життя змінюється від природного ходу подій до интроспективному. Відірваність від дійсності підштовхує до вимірювання можливості або як чогось майбутнього або як чогось безповоротно упущеного.

Посилання на основну публікацію