Аналіз вірша Сергія Єсеніна «Собаці Качалова»

Сергій Олександрович Єсенін – великий російський поет, що володіє даром відчувати і виражати справжню красу. Він майстер своєї справи. Його лірика безцінна і здатна торкнутися сердець мільйонів людей.

Нам представлена ​​можливість познайомитися з його віршем «Собаці Качалова». Вірш написаний у формі звернення до собаки Джиму. І якщо більш детально розбирати даний текст, то можна побачити, що автор сповідує собаці про те, що трапилося.

З цих рядків слід, що основна думка вірша – це страждання по коханій жінці.
Вірш «Собаці Качалова» є одним з кращих віршів Єсеніна. У вірш автор вміло включив елементи і опису, і міркування. Міркування тут більш цікаві, так як автор замислюється над питанням, яке турбує його серце. Це своєрідне вірш залишає глибоке враження. Інтонація вірша залишає глибоке враження. Інтонація вірша розмовна, сумна, з елементами роздуму:

У вірші ми бачимо образ ліричного героя, почуття якого проглядаються в тексті. Наш ліричний герой звертається до собаки, Джиму, його образ окреслено яскравими виразними мазками ( «оксамитова шерсть», «по-собачому диявольськи красивий», «як п’яний друг, ти лізеш вмиватися»).

Атмосфера цього вірша досить спокійна, врівноважена, вона сприяє тому, що цей вірш є міркування, роздум.
З метою надання тексту більшої образності і виразності автор використовує численні епітети: «тиха, безшумна погода»; «Господар милий і знаменитий»; «Довірлива пріятца»; «Безмовні і сумні». Яскраві метафори надають своєрідне рух тексту, допомагають нам образно створити обсяг вірша: «вона прийде, даю тобі поруху»; «Лизни їй ніжно руку»; «Дай Джим, на щастя лапу мені» – цей вислів повторюється кілька разів, тому як дана стилістична фігура є чимось важливим для нашого автора.

В даному стовпчику вірші присутній експресивна лірика, яка посилює виразність мови, лексика, що виражає емоції, почуття. Автор ставить запитання, очікує почути відповідь, але це всього лише риторичне питання.

Вірш просякнуте своєрідним настроєм. Атмосфера є частиною невід’ємного від навколишнього, як акомпанемент до власних переживань і почуттів героя. Своєрідна символіка заключилась в частину його переживань, філософського роздуми.

Автор переживає, в той час як сам закликає читача подумати над цим вічним питанням. Вірш просякнуте почуттям любові і ніжності, в тексті відчувається якась невизначена легкість, натхнення.
До таких віршів ми йдемо все наше життя і ніколи не вичерпаємо їх змісту: «безодня простору» залишається безоднею.

Посилання на основну публікацію